Рожевий пунш

Сьогодні я вирішила  винести на вашу увагу свій новий твір. Це просто оповідання, на кшталд того, що іноді публікують у жіночих журналах. типа Наталі, Ліза чи щоь таке. Це невеличке оповідання  на тему, що кохання завжди тебе знайде та звалиться тобі на голову дуже несподівано.

Перша глава

Влада стояла у купі своїх подруг, що  обступили її  по колу. Вона посміхалася їм та вся немов світилася від щастя.

«Владо, ти сьогодні вся немов сама не своя» - сказала одна с подруг. «Найкраща!» -  підтвердила інша. «Вітаємо  люба. Це твоя перша перемога!» – привітала її третя подруга. «Так. Хто міг подумати, що мій сценарій стане сценарієм року?!» - тихо та   відповіла дівчина на видиху. «Так, тепер ти  - не одна з нас. Тепер і твоє прізвище виділятимуть серед сценаристів. А ми залишимося простими  писаками діалогів», -  промовила    трохи з сумом, трохи з  гумором  третя подруга. «Так. Це не просто   там писати у купі якісь діалоги. Ти молодець!  Таки добилася свого! Круто!» - бадьорим тоном продовжила розмову подруга номер два. «Дівчата, заспокойтеся! Я все ще ваша подруга та одна з вас і нікуди не збираюся! І так я буду писати  якісь там діалоги разом з вами», - схвильовано відповіла Влада на підбадьорювання своїх подруг, які хоч й говорилися бадьорим тоном, але в їхніх словах явно відчувався  страх та сум. Раптом Влада відчула хвилю штовхань, бо в залі де вони стояли своєю  рідною купкою, було повно людей. Можна сказати, що яблуку  ніде було впасти. Дівчина  озирнулася та побачила, що до неї штовхається чоловік з квітами. Коли чоловіча голова наблизилася, за букетом вона впізнала режисера. Режисер нарешті наблизився до Валерії та урочисто проказав: «Вітаю! Дай Бог – це не останній твій сценарій!». «Дякую, Павло Олександрович!» - схвильовано відвела винуватиця торжества. «Павло, просто Павло», - кокетливо та водночас трохи не сміливо відповів вже немолодий режисер. Він взяв руку Владислави та поцілував її пальці. Потім кумедно відкланявся хитаючи головою та зник в натовпі. Дівчата всі разом просто приснули від сміху.  «Отакої. Тепер він просто Павло», - весело нагадала перша подруга. «Тихо, Оксано!» - шепотом відповіла друга дівчина. «Чого ти, Маня?» -  запитала та захихотіла подруга номер три. «Тому що почує, Дашо» -  пояснила подруга, яку назвали Манею. «Дівчата, та годі вам! Хто тут почує? Тут такий гомін стоїть», - нагадала Влада.

І, дійсно,  вона була зараз не єдина, кого  ту вітали. Навкруги було багато людей. Багато щасливих купок. Де обмінювалися вітаннями, радісно сміялися,  навіть вигукували якісь  гасла та  тости. Бо навкруги крутилися актори та акторки, режисери, діячі культури та  працівники з різних каналів телебачення. А біля них  були свої шанувальники та друзі, які прийшли привітати та порадіти за них. Й Владислава була  просто піщинкою, однією з  великого натовпу,  у морі   всього цього свята. Яку привітали, а потім забули. Бо й без неї було кого вітати. Але Владислава не сумувала з цього приводу, бо більше відчувала себе не в своїй тарілці і в купі подруг їй було легше та спокійніше. Не звикла вона до  купи народу, софітів та яркого світла. Не готувала й промову. Тому, коли її  раптом оголосили вийти на сцену, вона вийшла та обомліла уся. Тільки й  промовила, що вдячна  своїм рідним, своїм друзям, режисеру, що побачив в сценарії щось  цікаве та ще Богу. Взяла нагороду та качаючись  на підборах зійшла зі сцени. Але в душі вона все ж таки раділа, що  нарешті премію за найкращий сценарій  серіалу присуджено не просто їй – Владиславі, дівчині, яка тривалий час писала зі своєю командою  - діалоги – найпростіше та найдешевше, що є в сценарній роботі. Вона раділа, що нарешті нагороду отримала   вона, як сценарист, тобто працівник сценарного цеху. Тому, що  це так рідко траплялося. У намінації на найкращий сценарій, зазвичай нагороджували   режисерів, які самі щось походу писали, потім знімали. А тихі й скромні робітники сценарного цеху  завжди залишалися у тіні. Ніби й не було нікого та ідея  фільму сама спустилася з неба. Його зняв великій режисер, зіграли геніальні актори, але що за кожним фільмом, за кожною серією серіалу  спочатку була чиясь думка, чиясь ідея або фантазія залишалося не згаданим. Саме це в даний відбиток часу тішило Владиславу й вона повертаючись до купи народу, подивилася гордо на всіх присутніх наче зверху, наче вона не серед них, а десь над ними та тихо посміхнулася сама собі.

Це помітила  дівчина, яку  подруги називали Маня, але вона була навіть не Марія, а Маріанна, хоча сама соромилася  свого надто пишного ім`я.  Маня подивилася на Владу та єхидно проказала: «Ого, невже слова цього Павла тобі запали у голову? Викинь його звідти, негайно! Він же одружується чи не на кожному своєму новому проекті та майже кожного разу  на головній героїні. Така в нього мулька». «Ні, я не думала зараз про нього», - відповіла дівчина. «Це добре!» -  схвалила її у відповідь Маня. Влада раптом віддала купу букетів у руки Мані та сказала, що скоро буде. Владислава рішуче почала пробиратися к виходу із зали, навіть трохи штовхаючи  присутніх. Вона вийшла із кола подруг, які вже озиралися та розглядали присутніх. А подивитися було на кого та на що.  Всі були урочисто одягнені у вечірні сукні та смокінги, дорого та яскраво, пахли дорогими парфумами,  дивували модними та незвичними зачісками. А Владислава  не звертаючи ні на кого уваги, подалася на вихід.

Владислава майже вийшла із зала. На виході вона стикнулася з одним високим чоловіком, середнього віку. Хтось штовхнув її позаду й вона влетіла в нього,  залізла на його блискучі чорні туфлі та охопила його руками, щоб не впасти. «Обережно!» - ображено та розлючено  промовив чоловік. Потім він озирнувся до неї. Подивився знизу  вгору та додав, як вколов: «Чи через Шампанське й славу  ви вже не тримаєтесь на ногах?» «Вибачте!» - сором’язливо промовила Влада та подивилася в обличчя чоловіку, - «Я не хотіла. Та Шампанського сьогодні ще не пила». Чоловік втягнувся та пропустив її у двері. Владислава пройшла, а потім позаду себе почула: « Я звідкись знаю вас. Де  я вас бачив?».  «Отакої. Він мене впізнав», - подумала дівчина, бо вона його точно впізнала.  Можна сказати, що це  був  прототип її головного героя з  серіалу, що вона написала та  за що двадцять хвилин   тому отримала нагороду. Один з братів Шермерів, олігарх й  майже господар раїни, про кого вона так старанно збирала інформацію останній рік. Та дістала тих братів, що вони навіть надсилали людину, яка пригрозила Владиславі  зменшити свій  запал. «Що він тут робить?» - пробігло у думках. Владислава приготувалася до  ривку, її серце калатало. Але  зробити ривок не вдалося. Чоловік вхопив її за руку. Вони разом вийшли у коридор та він  дівчину до стіни та притиснув рукою. Чоловік знов задав їй теж саме питання: «Де я вас бачив?». Владислава зніяковіла та тихо відповіла: «На сцені.  Вона дістала з  жіночої сумочки  нагороду зі словами: «Ось. Я номінантка на найкращий сценарій.» Вона подивилася на нагороду та  вже почала її ховати назад. Чоловік взяв у руки нагороду, подивився та сказав:

«То це ви написали цей чортів серіал, через який в нас було стільки неприємностей?!». Влада винувато кивнула. «Ще й нагороду за цю лабуду отримали!» - жорстко сказав чоловік. Владислава розлютилася в середині. Сценарій вона  вважала своїм утвором, жила ним  останній рік, вклала в нього всю себе, тому не змогла втриматися.  З образою вона почала свою відповідь: «Ніяка це не лабуда! Це мій перший, оригінальний сценарій. До речі, він дуже сподобався як режисеру так і продюсерам. В його повірили та не прогадали. Я стільки працювала над ним, сама. Стільки зібрала інформації про ваше життя і це не було легко!». «Так, лізли в наше життя як нахабна кішка!» -  відповів чоловік вже з веселою інтонацією в голосі. «Нахабна кішка?» -  здивувалася дівчина.  Чоловік  голосно розсміявся. Такі слова здалися йому дуже дотепними. А потім розповів: «Якщо чесно, то спочатку я  подумав, що  ви  якась з цих молодих артисточек, що  вештаються на всі ці заходи заради зв’язків та слави.  І я міг вас бачити десь у кіно на другорядних ролях». «Дідько!» - сказала сама собі  подумки Влада. «Не требо було лізти в наше життя. Перебирати всі плітки з Інтернету. Вам би навряд сподобалося, якби таке робили з вашим життям» -  вже серйозно сказав її співрозмовник. «Вибачте! Я не хотіла вас з братом ображати. Але мені сподобалась ідея   взяти героїв з  найбагатший людей країни. Але як вони та чим живуть я  мало що знаю. А ви  одні з самих відомих та медійних  з цієї братії. Тому я зупинилися на вас з братом. А по-друге мені хотілося  зробити дійсно якісний  та цікавий наш український кіно-продукт. Щоб він був не тільки цікавий, а ще й на злобу дня», - виправдовувалася Влада. Чоловік нічого не сказав та зробив дивний жест губами, витяг їх у трубочку. А потім  повернув назад. «Значить спіймалася. Та що кусалася. А не хочете, щоб я вас підвіз? Ввечері очікується злива», - раптом весело та трохи з кокетством  запропонував Шермер. «Ні. Не требо. Я з подругами. І я поспішаю» - відмовилася дівчина. Чоловік прибрав руку від стіни  та  наче відпустив свою заручницю зі словами: «Добре, біжить, але прийміть і мої вітання!». «Дякую!» -  відповіла  дівчина та вирвалася на волю й побігла туди, куди  так звала її природа. А чоловік побіг по сходах.

У туалетній кімнаті Влада подивилася на себе у дзеркало. На неї дивилася дівчина шкільного віку. І хоча Влада вже рік як закінчила Виш та працювала, іноді її приймали за школярку. Висока зачіска та вечірній макіяж зовсім не додавав  їй віку. Влада посміхнулася сама собі, а потім показала язика. Вона повернулася до дзеркала спиною, обернулася, щоб подивитися,чи позаду теж все гаразд. Так все гаразд. Сукня сиділа на ній дуже добре, як на неї зшита. Чорна та довга сукня на тонесеньких бретельках. «Добре, що Маня вмовила мене її купити!» - ще раз похвалила подумки вона подругу та вийшла з кімнати. А в голові лунала стара пісня: «Темні очі. Карі брови…». Влада трохи подумала та сама собі відповіла: «В нього були сірі очі, як і у мене».

    Повернувшись до подруг Влада попрохала їх збиратися. Дівчата по одній шли проходом на вихід. Позаду йшла  Влада та трохи спотикалася. Ноги вже нили від підборів, не дуже  звиклих до такого взуття. Іноді вона озиралася по сторонах. В голові її не покидала думка про те, що як так сталося, що саме з цим чоловіком вона стикнулася в дверях та ще в такий важливий для неї день. А ще про те, що він все ж таки на останок привітав її. І це після неоголошеної війни та  обіцянок показати по чім ківш лиха. « І що він тут робив?» - на останок подумала Влада. Коли всі дівчата повиходили на вулицю. А на подвір`ї стояла злива. «Я так і знала!» - невдоволено проказала Даша, - «Парасольку не взяла, погоду не подивилася». «В такий день і така злива!» - відповіла їй Маня. А потім звернулася до Влади: «А ти до дощу теж не готова?».  Влада не відповідала, вона стала якось осторонь, тримала в руках букети та думала про щось своє. За Владу відповіла Даша: «Бачиш же, що не готувалася. Нам добре. Ми усі в сліпонах та джинсах. А вона у сукні та на підборах – наша красуня!» «Треба ловити таксі!» - скомандувала Маня та додала: «По дощу топати на підборах до станції метро та ще й у вечірній сукні – це не дуже добре».

Дівчат штовхнули позаду. Хтось сердито промовив: «Дівчата. Давайте убік! Стали на самісінькому виході».  Подруги почали озиратися та відходити далі на тротуар на дощ. Маня звернулася до Влади: «Владо, чому ти сама не своя? Що сталося?». Даша підійшла ближче до подруги, взяла з її рук букети, та роздаючи по одному  Оксані й Мані, відповіла: «Перехвилювалася. Хто знав, що  серіал в топ вийде? Що сценарій сподобається та ще й нагороду отримає?». Владислава нарешті промовила, але якось мляво: «Так. Я до останнього думала, що оберуть щось інше. Ви ж знаєте, навіть промову не підготувала як требо». «Так», - всі троє подруг відповіли їй хором. Маня підійшла ближче до дороги та  почала ловити таксі. Машини проїжджали мимо. Багато машин їхало зі стоянки, що була поруч. В теплих автівках ховалися зірки, продюсери, знані режисери та  просто гості фестивалю. А дівчата все стояли під дощем. Дощ почав стихати. Але подруги вже були мокрі. Краплі стікали з волосся по обличчю. Від зачіски  майже нічого не залишилося. Владислава мимоволі згадала, що її запрошували підвезти. І вона розповіла про це подружкам: «А  мене хотіли підвезти. Але я подумала про вас всіх та  звісно відмовилася». «Хто?» - зацікавлено спитала Маня. «Влада зробила загадковий вигляд та змовницьки промовила: «Ніколи не вгадаєте».  Даша подивилася навкруги та спитала: «Павло Олександрович. Ой, тобто просто  Павло?» - промовивши слова басом. «Ні», - хитро відповіла Влада. Маня, що стояла ближче до дороги, озирнулася на подругу та запитала: «Тоді, хто?» , зробивши наголос на останньому слові. «Той, з ким в мене за останній час було багато непорозумінь й сварок», – загадково відповіла  Владислава. «Невже хтось з братів Шермерів?» -  раптом подала свій голос Оксана, яка весь час стояла тихо. «Нічого собі, ти вгадала!» -  відповіла Влада. «А що вони тут робили? Ані до творчості, ані до  кіномистецтва ніхто з них геть не  має ніякого відношення», -  спитала Даша.  «Не вони. А він. Був тільки молодший – Роман Шермер. Принаймні  другого я не бачила. Я стикнулася з Романов  у дверях. Мене штовхнули  і я  впала на якогось чоловіка. Вийшло, що на  цього олігарха. Потопталася по його красивим туфлям», -  розповіла Владислава дівчатам. «І він тебе впізнав?» - поцікавилася Даша. « Все було якось не зрозуміло.  Спочатку він звернувся до мене так, наче впізнав. Ми ще посварилися. А під час розмови вийшло, що він  тільки тоді зрозумів хто я така», - відповіла подруга. «Посварилися? А ти ж кажеш, що підвезти запропонував», - втрутилася  Маня, яка все  сподівалася зупинити машину. «Ну так. Посварилися. Принаймні мені так здалося. А потім він мене ще привітав, а тоді запропонував підвезти», - розповіла  Влада. «Дивина!» - з'єхидничала Маня. «А може це кохання?» -   раптом запитала Оксана. «Яке ще кохання?» - хитро сказала Даша. «З першого погляду», - знов з'єхидничала Маня. «Досить про нього! Маня, краще лови машину!» - хриплим голосом настоювала Владислава. Вона вже руками обіймала сама себе та терла оголені плечі й руки – мокрі та холодні.

Нарешті зупинилася якась автівка. Дівчата весело посідали у машину. Владу посадили на перше сидіння, а самі сіли позаду. «Як тут тепло!» - промовила Оксана. «Так це вам не на вулиці стояти під дощем!» -  весело відповів водій та подивився на супутницю. Влада ледь не цокотіла зубами. «Зірка?» - запитав він її якось суворо, -«Я ще зірок не підвозив». «А звідки знаєте, що не підвозили. Зірки ж   вони не будуть про це відразу казати», - втрутилася у розмову бойка Маня. «Наразі, таких відомих точно не підвозив», - уточнив водій.  Та знову звернувся до Влади: «З якого ви театру?». «Та ні з якого», - тихо відповіла вона. «Не з театру», розчарувався водій.  Влада нахилила у відповідь  голову у бік, а потім виправила шию рівно. «Ви серіал «Ігри олігархів знаєте?» - знов позаду спитала Маня. «Чув. Жінка дивилася», - відповів чоловік. «Саме цей серіал написала наша Влада. Тому вона така зараз нарядна, бо отримала нагороду», - уточнила вже подруга Даша. «Нічого собі, ви зняли цілий серіал?» - водій наче ожив. «Ні. Я написала сценарій» - поправила його Влада. «Сценарій», - протяжно та розчаровано вимовив чоловік. «Чи ви знаєте, що  кожний фільм, кожна серія серіалу спочатку прописується сценаристом й не одним?» -  вже запитала повчальним тоном Оксана. «Знаю, чого ж не знаю», -  виправдався чоловік. «Так от. Наша Влада написала для цього серіалу сценарій, сама. І тепер везе до дому нагороду», - розповіла Даша, а потім  попрохала: «Владо, ану покажи статуетку!». Влада посміхнулася та дістала з сумочки невеличку статуетку золотавого кольору та тихо промовила: «Моя перша». «У-у-у» - протягнув водій у відповідь, потім повернувся до Влади корпусом та протягнув руку дівчині. Влада подала йому руку у відповідь. Водій потиснув її руку й сказав: «Вітаю!». Потім повернувся до керма та наче резюмував: «Яка холодна долоня! Требо скоріше везти вас додому!».

Влада зайшла у кімнату, яку вона ділила з хазяйкою житла Оксаною та дістала свій трофей. Походила кімнатою та поставила  нагороду над письмовим столом на поличку з книгами. «Стій тут!» - тихо сказала вона. Зняла мокру синтетичну сукню й завернулася у домашній  довгий махровий халат. «Чай!» - покликала усіх до кухні одна з дівчат.

На ранок Влада проснулася з температурою ти лихоманкою на губі. «Дівчата!» - звернулася вона до подруг: «Можна я дома залишусь, сама попрацюю?». «Та лежи собі!» – погодилася Оксана. Вона набрала номер менеджеру та спитала його, навіть не привітавшись: «Влада захворіла. Можна вона на день-два залишиться вдома. Ми й без неї справимося». А на тому боці почула: «Що вже вхопила зіркову хворобу, ваша Влада?».