Рожевий пунш. Глава третя

Продовження Мерлізонського балету, тобто мого оповідання про кохання. Це третя та остання глава. 

Третя глава

«І з чого ж все почалося?» - спитав Роман. «Мабуть з народження?» - відповіла Влада та почала свою розповідь. «Коли я народилася, то мене загубили у пологовому будинку. Всі потім бігали, підняли медичних сестер,  навіть дійшло до головного лікаря. Таке не кожного дня трапляється. Раптом загубилася дитина. Мене не принесли годувати й звісно моя мама розгубилася та злякалася.  А в цей час я просто тихо спала у ліжечку, накрита  шторкою. Вікно було відчинено, вітерцем  штора накрила саме моє ліжечко й мене зовсім не було видно. Ліжечко здавалося порожнім. Так вони усі  бігали, поки я не прокинулася та сама не дала про себе знати», - розповіла дівчина. Поки розповідала сльози висохли й стало веселіше. «Невже так буває?» - здивувався Роман. «Буває. Це мені мама розповідала», - відповіла Влада. «Так, а тепер у вас кожного разу, що не робите – в халепу втрапите», - зробив висновок співрозмовник. Влада у відповідь посміхнулася. «У вас гарна посмішка. Вона така обеззброююча!» - зробив комплемент чоловік. «Дякую» - відповіла Влада. Її обличчя почервоніло. «А потім?» - спитав Роман. «А що потім. Потім була школа. В школі мене дражнили Влада-невдаха. А в університеті  почали називати  більш ввічливо Проблемна Влада. В мене майже завжди десь губилися курсові, або викладач втрачав мою залікову книжку, чи забував в неї внести оцінку. Я потім бігала в пошуках своїх речей. Все. Це не цікаво!» .- розповідала дівчина. «А хто вас напоумив  дивитися на мій маєток?» -  повернувся знов до минулого Шермер. «Знов ви про це! Я ж вже вибачилася!» - спалахнула Влада. «Ну, мені просто цікаво», - відповів Роман. «Та ніхто. Я дійсно хотіла подивитися, як ви живете. Лише інформації в Інтернеті мені було замало. Я  з вас робила свого героя. А щоб він був цікавий глядачам, він мав бути максимально наближений до людини. В нього мало бути минуле, інтереси. Не всі ж багатії цікавляться яхтами, полюванням та гольфом», - розповіла Влада. «Так, я не цікавлюсь ані яхтами, ані полюванням. А можна ще питання? Чи гарний з мене вийшов герой?» - пожартував Роман. «Напевно гарний. Глядачам сподобався», - сором`язливо проказала дівчина. А потім  розсердилася: «Ви мене зовсім відволікли!». «Від чого? Від страждань? Так це ж добре!» - жартівливо промовив співрозмовник. Він сидів напроти дівчини і зараз йому подобалося її веселити, дражнити. Настрій в нього ріс й він сам відволікався від не дуже доброго побачення. Де він так й не заключив контракт. А дорогою він все намагався заспокоїтися та не думати про поразку. «Знаєте я завжди мріяла бути чи письменницею чи писати  розповіді для фільмів. Тоді я ще не знала , що це називається сценарій. А письменникам дуже потрібна багата фантазія. Досвід – це наше все. А мені тільки двадцять два. І де мені брати той досвід?» - пожалілася Влада. «Так. Досвід – це  роки, життя», - відповів їй на це Роман. «Нам обов’язково треба зустрітися та поїхати разом у клуб. Для вас це буде цікавий досвід», - знов Роман почав вмовляти дівчину  поїхати з ним. «Добре. Добре. Я приїду. Але куди?» - погодилася дівчина. «Приїжджайте до метро Харківська, я вас там  буду чекати», -  відповів їй Роман, а потім подивився на годинник та запропонував відвести Владу додому.

Вони доїхали до будинку, де мешкала Влада. Влада вийшла та пішла у середину.  Роман поїхав  собі.

Прийшовши до дому, Влада зайшла на кухню та подивилася у холодильник. Там у каструлі стояв вчорашній пунш  і торт, та більше нічого. «Треба щось зготувати. Дівчата будуть раді», - прийшла в голову така думка. Влада переодягнулася та заходилася варити суп. Поки все чистила, різала, терла, спіймала себе, що навіть не згадує про Максима. «По ідеї, я зараз повинна страждати. Плакати. А мені наче легше стало. Немов якийсь тягар звалився з плечей. Яке дивне відчуття!» - думалося їй. Замість цього в голову йшли тільки світлі думки, як її веселив Роман Шерман та його сірі очі. «Він же мене десь років на п'ятнадцять старший. Чи більше?! Треба подивитися знов в Інтернеті скільки там йому років?» -  подумалося Владі.

Двері відчинилися й на порозі з`явилися дівчата. «Агов. Як тут наша хвора?» - почула вона голос Оксани. Влада вийшла у коридор. «нічого собі!» – разом проказали Даша та Маня. «И чи це наша хвора?» - весело поцікавилася Оксана. «Яка ти. Нова зачіска. Це не наша хвора», - відповіла Маня. «Я добре себе сьогодні почуваю, навіть вирішилася на зачіску», - повідомила вона подругам. «Максимчик буде у захваті!» - тоненько проказала Маня. «Не буде. Вже не буде», - хмуро відповіла Влада та навіть відчула, як з очей знов виступили краплі. «Що з тобою? Посварилися? Ти подзвонила перша та отримала на горіхи?» - на перебій запитували подруги. «Ні. Я його бачила сьогодні. Він одружився», - схлипуючи проказала Влада. «Не зрозуміли. Хто одружився? Коли?» - запитала Даша. Влада сплеснула долонями та пішла у кімнату. Дівчата побігли за нею. Всі посідали на дивані. «Розповідай, що  сталося?» - запитала турботливо Оксана. Вона сіла поруч та обняла Владу за плечі. Влада заплакала дужче.  Потім витерла сльози рукою та почала розповідь: «Я вийшла з салону краси та подумала, який сьогодні чудовий день. Тому вирішила пройтися пішки, аж до Майдану. Вирішила – пішла. І от вже, коли я проходила по Житомірській, біля ресторану «Файна фамілія» я побачила  чергове весілля. Сьогодні щось багато весіль». На цьому Влада замовкла. На що Даша відповіла: «П`ятниця же. Люди  одружуються». «Так», - тихо  відповіла їй Влада. «Ну а далі?» -  наполегливим тоном спитала Маня. «Далі. Я підійшла та зрозуміла, що нареченого то я знаю. Ба. Більше. Що це мій Максим. І все», - доказала Влада. «І що, він тебе бачив?  Як він це пояснив? А наречена хто? Ти її бачила, впізнала?» - одна за  другою  подруги  почали закидати Владу питаннями. Влада покрутила головою та  різко встала з дивану. «Ні!» - вирвалося з її вуст.  Вона стала перед дівчатами та почала відповідати на їхні питання. «Я вже не дуже пам`ятаю, що я там йому казала. Але зі мною щось сталося. Я побігла від них як скажена та навіть не дивилася куди я бігу. Зупинив мене гучний звук гальм, що різко зупинилися. Й коли я оговталася, то зрозуміла, що на дорозі. Посеред потоку машин. Ось так», -  розповіла вона. «Жах! Владо, тебе ж могли вбити !» - проказала Оксана. «А де була поліція?» - раптом запитала Даша. «Яка поліція. Про що ти кажеш?» -  обурено проказала Маня. «І це не саме цікаве!» - раптом проказала Влада та посміхнулася. Вона пошарпала ногою туди сюди перед дівчатами, як роблять маленькі дівчатка. Вмить сльози висохли. «І що ж тут саме цікаве? Що може бути цікавим в такій ситуації?» - дивувалися подруги. «А саме цікаве, що зупинилася переді  мною  саме автівка Романа Шермера. Я могла потрапити саме під його машину. Він вискочив. Лаявся. А коли зрозумів, що то я, осікся!» – відповіла їм Влада. «Нічого собі!» -  проказала шепотом Маня. «Так. Потім він вхопив мене, буквально затягнув у машину, і повіз у якесь кафе», -  проказала Влада більш бадьорим тоном. «А звідки він взявся?» - не зрозуміла Даша. «Не знаю. Він їхав, а в мене якесь затемнення наче трапилося», -    міркувала вголос Влада. «Бувають же у житті такі збіги?» - дивувалися дівчата. «Але закінчилося все добре. Ми пили каву. Спілкувалися та він остаточно мовив мене їхати  з ним у гольф клуб у наступну суботу. Я погодилася. Він буде чекати мене на Харківській», - закінчила остаточно розповідь Влада. «Ти рада?» - запитала Оксана та потягнулася руками до Влади щоб її притягнути до себе й обняти. «Рада. Він сказав, що це буде гарний досвід для мене. Тому я згодилася», - пояснила Влада. Оксана дотягнулася та нарешті обняла подругу за стегна. «А як же Максим?» - запитала  турбуючись Даша. «Максим – це минуле. Тепер я думаю, що сама винна. Не требо було так за ним бігати та так його опікати. Помилялася. Але помилки треба виправляти. З наступним хлопцем спробую  поводитися інакше», - зробила висновки Влада.  «Правильно. Хай краще він за тобою. Ніж ти за ним», - зробила пропозицію Маня. «Ні, так теж не вірно», - вставила свою думку Оксана. «Не знаю. Коли це все буде. Поки буду відпочивати від усіх чоловіків»,  - проказала бадьоро Влада. «Можна сказати, в тебе їх купа була? Максим єдиний й був», - прокоментувала слова подруги Маня. «Ну і що?» - відповіла на це Даша. «Невже тобі не боляче?» - раптом запитала Оксана. «Боляче. Але зустріч з Романом Шермером наче зменшила цей біль. Наче мені вкололи знеболювальне. Так раптом, о-па, й біль зменшився. Він веселив мене у кафе, просто заговорив мене, я навіть забула, що Максим одружується у цю мить!» - розповіла Влада. «Дивно!» - промовила Оксана.

Настала субота. Влада чекала на Шермера біля  станції метро. Під`їхав чорний Порш. Перед дівчиною відкрилися дверцята й вона почула: «Заскакуйте!». Вона  залізла у салон автомобілю та сіла на сидіння. Вмостилася й перевила дух. «Як справи? Більше не кидаєтесь під колеса?». «Не смішно. Але дякую, справи в мене добре. Я одужала й вийшла на роботу» - проказала Влада у відповідь. «Вибачте! Радий за вас!» - відповів їй Роман. «Тоді розкажіть мені, що мене чекає. Бо я трохи нервую», - попрохала Влада. «Не требо. Там будуть наші з братом ділові партнери, мій брат Вольтер, його дружина Софія, дружини партнерів, ну і ми. Я вам потім всіх представлю. У клубі видають одяг для гри у гольф. Якщо забажаєте спробувати, можете ним скористатися. Є зайві ключки. Але всі, зазвичай, полюбляють мати свої» - розповів їй Роман. «А ви теж везете ключки?» - запитала зацікавлено Влада. «Так. Вони на задньому сидінні у великій сумці» - відповів чоловік.  «І ви полюбляєте гольф»» - знов запитала дівчина. «Не дуже. Це добрий час для спілкування. Б`єш по м’ячику , а сам розпитуєш кого-небудь про  індекс Доу-Джонса. Це жарт. Але так. спілкуємось потрохи про справи», - весело відповів Роман. Він подивився нарешті на Владиславу та промовив : «Все ж таки вам дуже личить ця нова зачіска. Тоді я спочатку зовсім вас не впізнав. Тільки очі. Вони такі  ж сірі, як і мої. Я впізнав вас по очах», - признався чоловік та знов пильно подивився Владиславі у вічі. «Припинить. Ви мене лякаєте», - відповіла з жартом Влада. Чоловік  повернувся до керма та у відповідь  виголосив щось типа «Хо-хо-хо!».

Приїхали. Роман зупинив автомобіль на стоянці клубу. Вийшов. А потім галантно відкрив дверцята Владиславі. Коли Влада вийшла з машини, він хлопнув дверцятами, та поліз на заднє сидіння по свою величезну сумку. Роман витягнув свою сумку та закинув її за спину. Він протягнув руку дівчині, запрошуючи, чіплятися за нього. Вони пішли у бік, де починалися поля. Влада подивилася у долину та побачила, що то там, то там, вже грали люди, чоловіки та жінки. А біля  будівлі вже стояла якась компанія чоловіків у шортах та  білих сорочках. Серце Владислави прискорилося. «Не нервуй. Все буде добре!» - раптом відповів їй  Роман Шермер. «А я не нервую», - промовила Влада. «Не правда. В тебе рука спітніла. Я це відчув», - проказав він їй та ще міцніше стиснув її руку, притискаючи до себе. «Ось той що, щось розповідає та добряче жестикулює – це мій старший брат Вольтер. Дружини його я щось поки не спостерігаю. Може десь підфарбовується. Вона доречи модель у минулому та приблизно твого віку. А ліворуч та праворуч наші друзі та партнери – Марк  Гусман та Армен Арутюнян. Думаю. що ти чула про таких», - Роман ішов та заочно знайомив дівчину з  рідними та друзями. «Звісно чула», - тихо відповіла дівчина.  Вони підійшли до чоловіків. Чоловіки раптом усі подивилися на Владиславу. Вона зніяковіла від такої пильної уваги. «Знайомтесь!» - проказав Роман та почав усіх представляти: «Владо, це мій Брат Вольтер, це мій діловий партнер Марк, а це теж партнер Армен», - знов представив він чоловіків дівчині. А потім зробив навпаки та представив чоловікам Владиславу. «Хлопці, дозвольте представити вам мою супутницю: «Це Владислава. Вона сценаристка та моя добра знайома», - проказав Роман. «Добрий день! Приємно познайомитися!» - відповіли ділові партнери Марк та Армен. А брат Роману промовчав. Він узяв брата під руку та відвів убік. Щоб не чули він прошепотів біля вуха брата: «Навіщо та запросив сюди це дівчисько? Я жартував. Ти що не зрозумів? Чи тобі було замало скандалу з нею?». Поки  старший брат сварив молодшого, чоловіки узялися розпитувати  Владу. Чим вона займається? Чи грає у гольф? Влада намагалася не відповідати односкладово, але їй це ледь вдавалося. Раптом  Влада побачила, щодо них наближаються три жінки. Дві з них були набагато старші за одну й Влада здогадалася, що молодша – це дружина старшого брата Вольтера Шермера. Вони підійшли та  перепросили за запізнення. Роман повернувся до компанії та представив Владі ще й жінок. Дивлячись на дівчину він зрозумів, що їй досить  важко бути у цій компанії. Тоді він взяв Владу знов під руку та вибачившись перед усіма, пішов. «А тепер куди ми?» - запитала його приголомшена Владислава. «Погуляємо», - коротко відповів чоловік. Вони знайшли  електрокар та сіли туди. Роман сів за кермо та надавив на газ зі словами: «Поїхали». Електрокар рушив. «Ти ж ніколи не була у гольф клубі? Подивишся зараз скільки тут полів для гри. Вони усі різної складності». «Ви тільки тому забрали мене?» - запитала Влада, здивована вчинком чоловіка. «Ні. Я ще бачу, що ти не справляєшся.  Тому я й увіз тебе від них. Не хвилюйся. Чого ти?» - проказав все це їй чоловік. «Я й сама не можу зрозуміти. Чи мені так важко дається спілкування з суспільством? Наче ні», - відповіла розгублено дівчина. «Я думаю, що це якісь твої комплекси мучать тебе із середини», - відповів Роман. «Комплекси?» - здивовано протягнула Влада. «Саме так. Так почуваються люди одного соціального рівня серед людей іншого. Напевно тобі заважає знання того, що ми усі тут не зовсім – пересічні громадяни?» - показав Роман. «Ні!» - не погодилася з ним Владислава. « Може ти сама боїшся собі у цьому признатися. Добре не буду тебе питати про це», - погодився чоловік. Роман показав убік рукою та проказав: «Оце моє улюблене поле. Я не дуже добре граю. А на цьому мене найкраще вдається попадати у лунки». «Може вийдемо та ти мені покажеш мастер клас?» - запропонувала Влада. «Слушна ідея», - погодився Роман. Він зупинив електрокара й вони вийшли. Роман дістав ключки та узяв м’ячик. Ставши у стійку та замахуючись ключкою він проказав: «Ну-ка. Дивись!». М`ячик полетів та потрапив куди требо. «Ура!» - радісно проказала Влада. «Тепер давай ти!» - попрохав чоловік. Влада погодилася. Роман почав навчати,як стати, як замахуватися та бити по м`ячу. Влада тільки й подумала: «Як все ж таки добре, що я погодилася поїхати з ним. Тут так цікаво та з цим чоловіком так спокійно. Я зовсім не відчуваю різницю у віці, наче він мого віку». «Поїхали далі!» - запропонувала Влада. «Поїхали!» - відповів на це Роман та  зібрав ключки. Вони знов сілі у електрокар. «Ти думаєш, я завжди був багатим?» - раптом запитав її чоловік та сам почав розповідати про себе. «Ні.  Ми з братом народилися у звичайній сім`ї. Більше, нам  випала участь народитися у німецькій родині, яку свого часу заслали до Сибіру. Там народився мій дідусь – Шермер  Ріхард. Там помер мій прадід та прабабуся. Моєму батькові вдалося потрапити до України через лави Радянської армії. Потім він тут залишився. Побрався, закінчив інститут Харківський політехнічний. А потім народилися ми з братом у звичайній родині – мама працювала медичною сестрою у лікарні. А батько інженером на заводі. Ми з братом теж закінчили той же ВНЗ. Але закінчувалась перебудова, заводи ставали, тому замість праці  за фахом ми стали човникарями. Так, звичайними човникарями. Тому, що таке бідність я теж знаю», - розповідав Роман. «А як заробили перший мільйон?» - запитала Влада. «А чи ти не знаєш? Вся інформація є у відкритому доступі», - нагадав він їй знов. «Я хотіла би почути від вас», - проказала тихо Влада. «Звичайно. Купив – продав. Коли відкрився відомий ринок Барабашово почали торгувати там. А потім більше – відкрили свій магазин. Потім свій великий магазин. Далі - торгову мережу. Й так по черзі. Далі зрозуміли, що треба не тільки торгувати, а ще щось виробляти. Але мільйон вже був від першого великого супермаркету», - похвалився Роман. «Зрозуміла», - відповіла Влада. «Владо, давай перейдемо на ти. Ми так гарно спілкуємося і оце твоє викання мене бентежить», - запропонував їй Роман. «Добре!» - погодилася вона. «Тобто ви не-кияни?» - знову запитала Влада. «Ні. Ми з Харкова. А ти ?» - запитав чоловік та дуже підкреслив оце «Ти». «Я з  Жашкова, Черкаської області. Добре, що  в мене є подруга Оксана. Це в неї я залишилася після вишу та мешкаю зараз», - розповіла Влада чоловіку. Покатавшись ще трохи вони повернулися до компанії. «Де ви так довго каталися?» - зустріла їх Софія. «Ми гуляли», - відповів Роман. «Я нарешті втрапила  в найдальшу лунку!» - похвалилася вона діверу. Софія розглядала  Владу й той стало моторошно. Софія припини так дивитися на мою дівчину!» - раптом суворим тоном проказав їй Роман. «Дівчину?» - пробігло у голові Владислави.  «Я ж нічого. Тільки хтось колись називав мене…» - сказала та осіклася Софія побачивши обличчя дівера. Вона ще раз подивилася на Владу зверху униз та повернулася до компанії старших жінок. «Я зголоднів», - проказав чоловік та узявши  Владу за руку повів до стоянки машин. Він обернувся до чоловіків та помахав їм рукою. Вони помахали йому у слід. В машині Влада вмостившись, зібралася запитати, що означало оте його слово «дівчина», але не встигла. Роман повернувся до неї та міцно поцілував. Очі у Влади збільшилися та округлилися. «А це що таке?» - тільки й пролепетала вона.  «Владислава, будь ласка, погоджуйся стати моєю дівчиною!» - проказав їй Роман. «Для досвіду?» - не зрозуміла його Влада. «Ні. Для життя!», - відповів їй чоловік.

07.08.2019