Рожевий пунш. Глава друга

Продовжую писати оповідання "Рожевий пунш", зараз на ваш розсуд викладаю другу главу цього оповідання. Пишити відгуки, якщо прочитали мій твір.

Рожевий пунш

Друга глава

Роман Шермер сидів у кріслі в  будинку свого  старшого брата. У кімнату зайшла Софія -  нова  дружина брата, якій тільки виповнилося двадцять. Вона була вдягнута  в  золотого кольору пеньюар та білі капці на підборах та з пухнастими помпонами по переду. В руках вона несла тацю з кавою. Софія наблизилася до гостя та поставила перед ним чашку кави. «Сонька, чи хотіла б ти бути актрисою?» - зі шпилькою запитав  в неї дівер. «Чому ні?» - відповіла  Софія та притулила тацю до грудей, обнявши її. Вона була дуже висока та струнка й звисока подивившись на  дівера  хвастливо проказала: «Я же модель. Я можу й актрисою бути».

В кімнату зайшов старший Шермер. Він підійшов позаду до дружини та обнв її за талію. Чоловік запитально подивився на свого гостя та спитав: «Що тут коїться?»  Софія повернулася до чоловіка та сказала: «Роман пропонує мені бути актрисою».  "Та ні, ти зависока для актриси. Не видумуй, Софі!" - відповів їй чоловік. Софія надула губи. Потім вона звернулася до свого чоловіка: «Я піду. Мені ще требо вдягтися. Зараз дівчата мої приїдуть, треба бути готовою. Можна ми  потім поїдемо до клубу? Ну будь, ласочка, Воль!». Чоловік  ляснув дружину по сідницям та відповів: «Давай!». Софія  нахилилася до чоловіка та поцілувала його у щоку. А потім вибігла з кімнати. «Чого це ти кепкуєш тут з Софії?».  «Та я нічого», відповів брат,-«Сидів та  подумав: А чи не зайнятися нам  продюсуванням? Зараз дуже модно, патріотично знімати  саме українське кіно. Багато молодих режисерів, сценаристів  з`явилося». «І тому требо Софу записувати у актриси?» - спитав його старший брат. «Звісно я пожартував», - виправдався Роман, а потім серйозно спитав: «Про продюсування я говорив не жартуючи». «Можна подумати», - знехотя відповів старший Шермер. Він  сів у крісло поруч із братом,  відкинувся у кріслі, закинув ногу на ногу та спитав: «А чого це тебе  зацікавила ця тема?». «Я був вчора  на Кінофесті – заході присвяченому   щорічному нагородженню за найкращі роботи у кіномистецтві.  Пішов. Хотів розібратися чим закінчилася та історія з письменницю, що писала щось про нашу родину. Та взагалі на красивих дівчат подивитися», - почав розповідь Роман. «Навіщо? Тобі не вистачило скандалу з тією журналісткою, чи хто вона там така? Що  вона там написала на нас за наклеп?» -  невдоволено запитав його брат. «Авжеж вистачило. Тільки історія ця стала, як зараз кажуть, вірусною. Серіал був нагороджений, як найкращий  та злободенний. Нагородили й режисера, й акторів і навіть ту, хто все це почав – авторку. Доречи я стикнувся з нею на виході. Хтось штовхнув її  й вона ледь на мене не впала», - розповів до кінця чоловік. «І все?» -  суворо запитав старший брат. «Ні. Ще я встиг привітати з нагородою. Обізвати драною кішкою та нагадати про цей конфлікт. А на останок запросити підвезти»,  відповів веселим тоном молодший брат. «Нічого себе! Спочатку вітаєшся, а потім сваришся», - здивувався  старший брат. «Не зовсім так. Але ще я встиг узнати, що вона обрала  саме нас через нашу популярність та й тому, що хотіла взнати яким життям живуть такі люди, як ми», – додав Роман. «Так. Тому навіть через паркан до нас ледь не залізла? А що, це ідея – запроси її якось на гольф, наприклад у наступну суботу. Хай подивиться, як живуть таки люди, як ми!» - кепкував один брат з іншого. «Чого це ти?» - образився Роман. «Ну ти ж кепкуєш з моєї дружини. А я кепкую з тебе», - відповів старший брат. «Вольтер,  твої дружини  змінюються  геть не раз на рік. Я сприймав тільки найпершу – Ірину. Тоді, коли у вас було все насправді. Знайомство у  піонерському таборі. Кохання. А ці твої дівчатка – ляльки Барбі!» - образливо відповів Роман. «Тихіше! Закохаєшся у молоду, цікаву, я тобі нагадаю про Барбі!» - відповів Вольтер. «Саме так – якщо закохаюсь. А  не так як ти!» - відповів Роман та встав з крісла. Не вийшло в нього розмови із братом. Роман вийшов з кімнати та на ходу проказав: «Все я пішов. Подумай, будь ласка, про кіно видавництво. Дуже прохаю!».

Роман вийшов з будинку брата, підійшов до своєї машини та сів за кермо. Виїхав за ворота території  на дорогу. Але щось йому не давало спокою. «Щось мене так бентежить?» - думав він дорогою. «Невже ця намінатка на найкращий сценарій ні йде з моєї голови?» - гадав собі Роман. «А от візьму та запрошу її на  змагання з гольфу. І подивимося хто з кого кепкує. Як ти, брате, будеш потім себе відчувати!» -  подумалося Роману.

Влада не пішла на роботу. Вона залишилася у ліжку й заснула.  Її розбудив телефонний дзвінок. Влада  розплющила очі та потягнулася до мобільника. Телефонувала Оксана. «Ти там жива? Їла щось?» -  збуджено спитала вона. «Ні. Я тільки-но проснулася. Твій дзвінок мене  розбудив»,- мляво відповіла Влада. «Тоді пий чай. І взагалі більше треба пити! Я пообіцяла, що післязавтра ти вернешся на роботу», - наказала  командним тоном подруга. «Добре», - тихо відповіла дівчина.  Влада поклала слухавку та сіла на дивані. Потім знов взяла слухавку та подивилася вхідні дзвінки. Дзвінків від її хлопця Максима не було. «Так. Чого це він мені не телефонує? Він же знає, де я була. І про нагороду він не знає. Невже йому не цікаво, хто її отримав?» - запитала вона сама в себе. Хотіла набрати його номер, але якась її  частинка їй це не дала. «Ну що? Знову сама телефонуєш? Перша миришся. Перша цікавишся. Завжди ти перша!» - нагадала ця її частинка. Влада погодилася та згадала, як останнього разу Максим образив її, але миритися  до нього прийшла вона.  Поклала слухавку на ковдру поруч. Але рука сама потягнулася до телефону. І от пальці самі набирають номер. Пішов гудок. «Алло», - почула Влада у слухавку чоловічий голос. «Максим?» - запитально  промовила його ім`я. «Владко, що з твоїм голосом?» - запитав він. «Захворіла. Промокла під вчорашньою зливою», - пояснила дівчина. «А навіщо ти вешталася, коли був такий дощ?» - сказав та осікся. «Я не вешталася!» - ображено промовила Влада. «Так. Так. Вибач. Я зовсім забув. У мене був вчора важливій ефір», - проказав Максим з бажанням  виправдатися. Але в його голосі лунало небажання  вибачатися та закінчити розмову. «І хто отримав нагороду за найкращій сценарій?» - обережно запитав чоловік. «Звісно, хто. Я звичайно!» - гордо відповіла дівчина. «Вітаю. Несподівано?» - проказали на тому боці та відразу виправдалися: «Тобто ти молодець! Це ж твоя перша нагорода». «Саме так. А ти що не радий?» - несміливо запитала Влада. «Звичайно радий. То просто бовкнув, не подумав», - виправдовувався її кавалер. «А мені було без тебе сумно та страшно», - сказала Владислава, сподіваючись  випросити хоч трохи  почуттів від коханого чоловіка. «Але ж ти смілива й сама зі всім цим впоралася, я сподіваюся», - відповів їй Максим.  «А ти приїдеш сьогодні. Я дуже хочу тебе побачити. Й нагороду покажу та просто поспілкуємося. В мене ж вранці температура була. Зараз прокинулася, начебто зійшла», -  попрохала приїхати дівчина. «То ти не на роботі зараз?» - поцікавився чоловік. «Ні. Мені дозволили побути вдома кілька днів», - розповіла Влада. «Добре, мала. Звісно я приїду. Вчора я працював за Андрія. А сьогодні мій час вести свої  передачі. Ввечері, сподіваюсь, буду!» - пообіцяв Максим. «Добре. Па-па. Я тебе цілую!» - пролепетала сумно дівчина. На тому боці нічого не відповіли та відключилися. «У-у-у!», - розчаровано  вимовила Владислава. «А я казала тобі, не телефонуй перша!» - прокинулася та її частинка, що так полюбляла її сварити. «Це останній раз!» - пообіцяла дівчина сама собі. Влада встала з дивану, так сяк його заслала и попленталася на кухню.  По дорозі полапала свого лоба. Начебто температури вже не було. На кухні Влада поставила на вогонь чайник.

Добре жити та працювати разом з подругами. Коли требо допоможуть, прикриють, теж коли требо. Де би вона зараз мешкала, коли б не подруга та однокурсниця Оксана? Оксана, в якій була у розпорядженні своя двокімнатна  квартира  сама запросила Владу залишитися в неї після навчання. Так Владислава залишилася у місті. Так вони разом  почали працювати в одній компанії. Що займалася продакшеном, тобто створенням фільмів та серіалів для різних телеканалів. А потім їхню компанію доповнили однодумці та співробітниці Даша та Маня. Вони закінчили той же самий виш, але роком раніше й мешкали на  околиці міста в приватному секторі. Добра Оксана позвала ще їх до себе.  Легше оплачувати комунальні послуги та жити стало веселіше.

Влада дочекалася кипіння чайника, залила заварку окропом та почала робити бутерброди. Взявши чай, та поклавши шматочки хліба на чашку, вона обережно понесла свій нехитрий сніданок у кімнату. Оксана зазвичай забороняла їй таке робити. Але зараз Оксана була на роботі. А у Влади, можна сказати, була дуже вагома причина – ранішня температура. Вона закрутилася у ковдру та сіла у крісло, підтягнула до себе обережно гарячу чашку. Влада подивилася на свою нагороду, яка тепер стояла над письмовим столом та згадала вчорашній вечір. Як вона трусилася, коли йшла до сцени. Тоді їй вважалося, що це якийсь поганий жарт і що вона зараз дійде до сцени, а там їй скажуть, що чого вона виперлась  -  обрали зовсім не її сценарій та слухати треба було уважніше. Але вона вийшла, а люди навкруги раділи та палко  плескали у долоні. «Он воно що відчувають всі ці зірки», - подумалося їй тоді перед мікрофоном. Потім пригадався молодший Шермер, як він стояв над нею у коридорі та свердлив її своїми сірими очима. «Які в нього глибокі очі», - раптом подумалося їй. Після випитого чаю в голові стало якось полегше й Влада навіть спробувала попрацювати. Вона увімкнула  свій ноутбук та продивилася  сценарії, які надсилали у компанію зі сторони.

Ввечері повернулися дівчата.  Влада почула, як відмикається замок, а потім веселий натовп та гудіння голосів у коридорі. «Де наша хвора  переможниця конкурсів?» - весело проказала Маня та заглянула у кімнату. «Працює», - тихо сказала вона вголос й висунулася назад. Потім у кімнату зайшла Оксана та Даша. В руках Даші було Шампанське, а у Оксани торт. «Ми ж навіть не відсвяткували твою перемогу!» - промовила Даша. Оксана торкнулася до лоба, сидячої на дивані Влади зі словам: «Холодний». Потім зайшла з квітами Маня: «Вітаю тебе від імені всього колективу. Всі-всі-всі передавали тобі свої привітання та побажання скоріше  одужати!» - схвильовано й урочисто промовила вона. «Так. Всі чекали тебе з тортом та Шампанським», - повідомила Оксана.  «Тому ви самі купили мені торт?» - запитала Влада, піднявши голову від ноутбуку. Даша поставила на кофейний столик пляшку та потягнула ноутбук на себе зі словами: «Годі працювати! Робочий день скінчився!». «Торт, доречи, купила менеджер Олеся. Сама за ним у перерву бігала. Це твій улюблений Київський»,- розповіла Оксана. Вона теж поставила його на столик та почала знімати стрічку з торту. Потім підняла  верх коробки. «Красота! Смакота!» - прокоментувала її дії Маня. Влада відклала ноутбук, взяла у руки троянди, що принесла Маня та втягнула їхній солодкий аромат. Хотіла б вона квітів. Але не від колективу, а від Максима. «Де він?» - сумно пролетіло в її голові. «Давайте почекаємо!» - раптом попрохала вона. «Чого це?» - суворо запитала Даша. «Максимчик обіцяв мені заїхати сьогодні», - пояснила подруга. «О, Максимчик. Він хоч привітав тебе з перемогою?» - в`їдливо запитала її Даша. «Так. Але я перша йому подзвонила», -  винувато повідомила Влада. Маня сіла поруч та поклала руку їй на плечі: «От вчу тебе, вчу, користі ні на грам. Не треба йому першою дзвонити. Тоді може він сам заворушиться. Може досить бігати за цим телепнем?». «Ти ж з університету за ним  сумуєш», - нагадала Оксана. «Давайте почекаємо!» - наполегливо попрохала Влада. Почекали. Максима не було. Влада нарешті  зібралася та набрала його номер. Але почула, що абонент зараз не доступний. «Я хочу торту!» - нагадала про солодке Даша.

Раптом у двері подзвонили. «Максим», - зраділа Влада. «Підфарбуйся!» - крикнула Маня та кинула  на диван туш для очей. Влада встала перед дзеркалом та почала підмальовувати вії. Оксана пішла до дверей. Відкрив двері вона дуже здивувалася. Встала та тільки й сказала: «Ви?». «Можна мені зайти?» - запитали на порозі. Оксана відійшла та впустила чоловіка з великим пакунком, в якому вгадувалися фрукти та пляшка вина.  Дівчата встали. Влада приготувалася сварити Максима. Але в кімнаті з`явився Роман Шермер. Він зайшов та очима провів по кімнаті, привітався: «Добрий вечір дівчата!». Повернулася Оксана та діловито запитала: «А звідки ви знаєте мою адресу?». Я телефонував вашому керівництву. Мені розповіли, що винуватиця торжества захворіла, а потім дали вашу адресу. Так, я вирішив приїхати та попрохати пробачення», - розповів про свої наміри чоловік. Потім він глянув на столик та побачив  пляшку Шампанського. Подивився на Маню та запитав: «Ви хвору подругу вирішили  холодним Шампанським лікувати?». Маня  захихотіла та відповіла негативно хитаючи головою.  Чоловік поставив пакет на диван поруч з Владою та  почав знайомитися: «Я – Роман». Дівчата перелічили свої імена. Чоловік дістав з пакету пляшку червоного вина та фрукти – персики, груші й ананас. «Ананас!» - скрикнула Маня, коли Роман витягував його з пакету. «Ось, що зараз требо вашій подрузі – повчально проказав  Роман та  подивившись на дівчат спитав: «Хтось знає як готувати пунш?». Дівчата не відповіли, але їхні обличчя казали, що ніхто цього не вміє. Роман майже не дивився на розчервонілу Владиславу. А вона й сама не знала чого так зайшлася краскою. Чи то через збентеження, чи вже температура почала підніматися. Роман узяв пляшку в руки та пішов на кухню. Оксана, як хазяйка,  пішла за ним. «Нічого собі гість! Коли це ти стала поважною дамою, що тебе відвідують олігархи?» - тихо проказала їй Маня. Вона не зводила очей з Роману та дуже хотіла йому сподобатися.  «Максим же може прийти?» - бідкалася Влада, не знаючи, що в такий момент требо робити. Поки Роман пішов на кухню, Маня збігала у свою кімнату та переодяглася в нову літню сукню.  Потім і Влада зняла свій халат та вдягнула джинси та  сорочку у клітинку.

Роман на кухні варив пунш. Оксана нарізала фрукти. «Який дивний колір вина!» - прокоментувала вона колір майбутнього пуншу. «Це рожеве вино», - спокійно відповів гість. «Тобто ми готуємо рожевий пунш?» - перепитала знов дівчина. «Так. Це дуже добре вино. Я не думав, що прийдеться пустити його на пунш. Але, саме пунш  мене  багато разів виручав, коли требо було  швидко вилікуватися», - повідомив Роман. Чоловік почав чистити ананас. «Може не треба його у цей компот?» - запитала жартівливо Оксана - «Хочеться просто ананас спробувати, такий як він є». «Добре!» - відповів Роман та порізав ананас великими скибочками. Коли напій був готовий Роман запитав в Оксани: «Де у вас келихи?». «Ой!», махнула рукою Оксана. А як же ви Шампанське  хотіли пити?» - здивувався гість. «З чашок. Давайте краще з них?» - попрохала у відповідь хазяйка. «З чашок, так з чашок»,-  погодився Роман. Він розлив пунш по чашкам й взяв дві у руки. Оксана взяла у руки ще дві чашки й понесли у кімнату.  Потім Оксана побігла за ножем та принесла нарешті чашку з пуншем й собі. Оксана порізала торт. Всі сіли навколо маленького столика для кави. «А тост?» - нагадала Маня. «Я?» - спросив та запитально подивився на всіх Роман. Дівчата закивали головами. «За вас, пані Владислава! Хай цей сценарій  принесе вам вдачу та потрібний досвід. Щоб не останній!» - проказав Роман. «Який  гарний тост!» - похвалила його кокетливим тоном Маня. Даша навіть тицьнула її по колінці. Маня насупилася та ображено подивилася на подружку. А ви сам серіал бачили?» - запитала Оксана. «Ні. Я таке не дивлюся, якщо чесно», - признався чоловік.  «Роман Данилович,  ви ж мене вже вітали? Навіщо було приїжджати та ще майже вночі?» - тихо запитала Влада. «Давайте без Данилович!» - попрохав гість. «Я приїхав дійсно вибачитися. Й за драну кішку, та за мою поведінку того вечора, коли моя охорона спіймала вас, Владо, на паркані нашого з братом будинку. Вибачте мене, будь ласка!» - сказав Роман. «Добре. Я не хотіла нічого заподіяти ні вам усім, не вашому будинку, ні тим паче вашому паркану», - весело проказала Влада. «Тоді я хочу запросити вас Владо в одне цікаве місце. В знак нашого примирення», - сказав Роман. «Цікаво, куди?» - пафосно запитала Маня. «В наступну суботу я запрошений в один гольф клуб. Там будуть  мій брат з дружиною та деякі

спільні друзі. Ви ж хотіли побачити, як живуть  багатії?» - розповів чоловік. «У Мані витягнулося обличчя. Даша хитро подивилася на Владу та проказала: «Погоджуйся, Владко!». «Я ж хворію», тільки й знайшла, що сказати Влада. «Я думаю, що через кілька днів ви будете знов почуватися добре. Пунш – це набагато краще за усі пігулки. А потім, я дивився погоду. Обіцяли, що буде сонячно та тепло», -  вмовляв Владу Роман. «Ви вірите гідрометеоцентру?» - запитала здивовано Влада. «Кому-то ж требо вірити. Гідрометеоцентру як раз вірю», - відповів  чоловік. А потім додав: «А от коли на паркані сидить дівчисько з телефоном. А потім каже, що хотіла подивитися на мій сад та доріжки в саду. То, вибачайте, хто такому повірить?» - нагадав Роман колишні пригоди Владислави. «Ну, мені тоді нічого путнього в голову не прийшло», - виправдовувалася  дівчина. «Давайте не будемо про це!» - попрохала Влада. «Давайте за все хороше!  Щоб, якщо й перетиналися наші доріжки, то тільки з добрих намірів!» - проказала тост Оксана.  Випили знов.

Через деякий час Влада вийшла з кімнати, але коли повернулася то йшла та трохи хитаючись: «Я так чомусь  втомилася сьогодні. Не має сил», - повідомила вона присутнім. Роман, як по команді піднявся та почав прощатися.  Дівчата встали, всі, крім хворої. Роман  почав називати по іменам: «Влада, Оксана, Дар`я та Марія, велике вам  спасибі за чудовий вечір! Влада,  одужуйте скоріше. Я вам ще зателефоную», - попрощався чоловік з дівчатами. Роман вийшов з кімнати. А  за ним пішла зачиняти двері Маня, яка по дорозі кокетливо  проказала: «Доречи, я не Марія, а Маріанна. Це моє справжнє ім`я».  «Ти диви!» - показала Даша  Оксані: «То вона нікому не кажіть, що вона Маріанна, а тут на тобі!».  Маня повернулася у кімнату та стала в дверях: «Піду, перевдягнуся», - томним голосом промовила дівчина. «Іди, лягай спати, Маріанно!» - єхидно проказала їй Даша.  Даша глянула на диван, а там  скрутилася калачиком Влада. Оксана накрила її ковдрою та  руками попрохала дівчат  вже йти в їхню кімнату. Дівчата тихенько повиходили.

На ранок Влада прокинулася. Коли вже нікого не було. Дивно, але в голові було так добре, нічого не боліло, начебто сили  повернулися до неї. «Так. Що я так давно хотіла зробити, але ніколи не мала часу?» - запитала сама в себе Владислава та сама собі відповіла : «Нову зачіску!». Вона встала з дивану та пішла у ванну кімнату.  Поснідавши у кухні вона перевернула листок календаря та вголос промовила: «Сьогодні п’ятниця. В мене ще два дні відпочинку. Ура!». Десь о півдні вона вийшла з дому та поїхала у центр в салон краси.  А вийшовши звідти з новою зачіскою – пишною, але короткою вона вирішила прогулятися центром. Не йти ж відразу додому такій красі?» - подумала вона. Влада дістала мобільний та знов набрала Максима. Абонент не доступний.  «Гаразд» - подумала вона та пішла вулицями в бік Майдану Незалежності. Ближче до Майдану їй стали траплятися весільні кортежі. От і зараз на горизонті  з`явилася якась весільна пара. «Підійду поближче, роздивлюся сукню в нареченій», - дала собі вказівку дівчина та пришвидшилася. Але чим ближче вона підходила до молодих, тим більше їй здавалося, що вона їх знає, особливо нареченого. А коли вона була за крок від весілля: «В голові раптом  немов  постріл – Максим. Це ж її Максим!». Він обіймав за талію тендітну дівчину. Усю в білому, немов як у хмаринці. Максим не бачив її. Вони стояли разом та фотографувалися. «І коли ти збирався мені розповісти, що  вже одружений?! – голосом, що бринів та зривався, проказала Владислава. «Хто це?» - запитала здивовано наречена. «Вже ніхто!» - грубо пояснив їй  тепер її чоловік. Влада почувши це, побігла й так швидко, як ніколи. Вона бігла, Очі затягнуло слізьми. І раптом  сильний скрегіт гальм. Прийшла до тями, А вона на дорозі.  Якась велика чорна машина зупинилася прямо перед нею. З машини вискочив чоловік в діловому костюмі та голосно закричав: «Ти що? Що ти таке, в біса, робиш?». Влада  позадкувала. Чоловік добіг до неї та схватив за плечі. А потім  раптом здивовано та тихо запитав:»Владо, це ви?». Влада витерла очі кулаком та подивилася перед собою.  Треба ж перед нею стояв Роман Шермер. «Роман?» - схлипуючи промовила вона. Чоловік схопив Владу в оберемок та потяг до машини. Заштовхнув її на сидіння поруч, він повернувся за кермо. Машина рушила. «Влада, що ви людина така? То лізете на мій паркан. Тепер кидаєтесь мені під машину». «Вибачте!» - ледь проказала дівчина. «Ви ж хвора? Маєте сидіти вдома та пити чай!» -  дивувався Роман її поведінці. «Я не думала, що опинюсь під колесами авто. А тем більше під вашими колесами», - проказала Влада й розповіла, що дуже добре проснулася та вирішила зробити нову зачіску. А коли після салону йшла вулицею, то натрапила на свого хлопця. «Тепер він звісно колишній хлопець. Бо тепер він чийсь чоловік», - підсумувала вона на останок. «І що він нічого вам не казав? Ви  з ним зустрічалися й гадки не мали, що він мав одружитися?» - запитав в неї Роман. «Так не мала і гадки. Доречи, вчора я чекала саме на нього. Думала прийде, привітає мене. А він раптом зник», - відповіла Влада.  «Буває  у житті», - промовив чоловік.  «Я вже повертаюся  з однієї зустрічі і можна сказати вільний. Чи не поїхати нам у якесь кафе. Посидимо. Вип`ємо кави, а ви чогось  міцнішого. Може на душі стане полегше?» - запропонував їй Роман. «Давайте. Але обіцяйте не пити», - погодилася Влада. «Обіцяю. Я зазвичай за кермом не п`ю. Вчора був єдиний раз. Який добре, що закінчився добре», – розповів чоловік. «До речи ваш пунш добряче мені допоміг. Сьогодні я вже себе відчуваю  бадьорою та здоровою», - повідомила Влада. «Радий був допомогти» -  відповів їй Роман.

Вони  зайшли у невеличке кафе та замовили по каві. А Влада навіть каву з коньяком. «Кажіть», - попрохав її Роман та подивився у самі вічі. «Що казати?» - не зрозуміла Влада. «Як ви завжди потрапляєте у якісь пригоди?». «Маю певну вдачу», - сумно пожартувала дівчина.