Крижане життя. Частина 9

От і дев*ята частина народилася.  Все ближче та ближче до завершення  цієї історії.


Зранку Олена увійшла в спортивну залу на ранкове тренування. «Ура!» – голосно прокричали навкруги діти. Олена  аж здригнулася від цього «Ура». «Вітаємо. Бажаємо успіхів та натхнення!» -  до неї підходили і її однолітки і  молодші діти та раділи за неї. «Ти така молодець, що привіз ладо нас перемогу», - підійшов тренер з хореографії та побажав здоров`я та радості. Олена розчулилася від привітань.

І так увесь день. Куди  вона не приходила усі починали її поздоровляти та бажали наступних успіхів. У столовій її вітали, на уроках вчителі виказували, що пишаються нею. І навіть на тренуванні у вечері спочатку вітали її – Олену Дмитренко, а потім почалися тренування. Вже пізно в вечері. Коли Олена добралася до ліжка – дівчата з її кімнати не давали їй спокою. По- перше на неї чекав невеличкий  сюрприз. Коли вона повернулася у спальну кімнату, то побачила, що вона уся прикрашена повітряними кулями, а її ліжко – яскравими стрічками та штучними квітами. На стіні над ліжком були наклеєні великі літери – ЧЕМПІОНКА. «Нічого собі!» – вирвалося у дівчини. «Так. Це все для тебе!» - казали дівчата. А  Настя похвалилася стоячі біля ліжка, щ це вона придумала. «Я вас усіх люблю!» - тоненьким голоском проказала Оленка та ледь стрималася від сліз. Вона обнялася з Настею та по черзі з кожною дівчиною, що були у спальні. Полягали спати. Вимкнули світло. Оленка  відчувала себе такою виснаженою, як ніколи. Навіть той день не так її  виснажив, як оце цілоденне вітання. Закрила очі та приготувалася провалитися у сон. Але не тут то було. «Розказуй!» - почулося навкруги. «Що розказувати?» - незрозуміла Чемпіонка. «Як ти стала чемпіонкою? Ось що.» - проказала одна з дівчат. Олена  розплющила очі та подивилася навкруги Ніхто не спав. Хтось сидів на ліжку, хтось лежав на боку та виглядав з-під ковдри. Хтось м`яв подушку, щоб сісти зручніше. Дівчата!» - майже простогнала Олена. Настя благаючим тоном відповіла: «Ну будь ласка! Поки відчуття найсвіжіші».

«З чого почати?» - подумала Олена та почала з того, як вона хвилювалася а як це хвилювання далося в знаки. Як під час її виступу порвалися шнурки І як їй пощастило, що судді стали на її сторону та дали їй ще один шанс. Хтось нагадав: «Минулої Олімпіади порвалися шнурки у  однієї американки, здається Тоні Хардінг». «І що?» - запитала Настя. «І нічого - четверте місце», - тут же відповіли. «Може це вдача», - спочатку погодилася Олена, - «А може й ні. Я зібрала усю волю у кулак та відчула, що в середині майже горю. Тому каталася так, щоб моїй мамі було за мене не соромно. Згадала про неї. Про її мрії. Вона бачила в мені балерину», - поділилася з дівчатами Олена. «Ти молодець!» -  відповіла їй щиро подруга Настя. Потихеньку усі позасинали. Але тепер не спалося нашій чемпіонці. Бракувало сил навіть заснути. Вона ворушилася, лягла на один бік. Потім на іншій. Не спалося. Олена задумалася. «Напевно я запам’ятаю цей день назавжди. Нехай це не перші змагання. Але перші такої величини та де я отримала перше місце», - блукали думки в її голові. Олену було не здивувати першим місцем. Своє перше місце вона виграла ще у сім років. Але потім після смерті матері та бабусі  Олену наче переслідував злий рок. А може й не рок, а важки спогади, нове тяжке життя у інтернаті, де вона відчувала себе дуже самотньою людиною. Життя не може обертатися тільки навколо роботи, тільки навколо спорту. Будь-якій людині, а тим паче дитині потрібна підтримка, рідне плече. Потрібна любов та відчуття себе потрібною та любимою. Чи відчувала такою себе ця дівчинка-сирота? Вона й сама не розуміла. Тому тягнулася до кожного, хто обігріє, хто виявить хоч трохи до неї  ласки. На Чемпіонаті Світу, у готелі Олена вперше побачила той інший бік медалі. Після змагань, ніхто не прийшов до неї. Ніхто  не командував що робити, як та коли збирати речі. Вона залишилася сам на сам. Більш дорослі дівчата-фігуристки зібралися  відзначити останній день змагань. Десь узялися й міцні напої. Увімкнули музику. Олена спочатку лякалася майже усього. Але ніхто не прийшов та не наказав вимкнути музику. Як було на попередніх зборах, де  завжди з спортсменами була вихователька. Ніхто не перевірив, чим фігуристки займаються. Ух, почалися веселощі. Поприходили спортсмени -чоловіки. Олена вперше спробувала Шампанське, і навіть коньяк. Усі танцювали під Боні М та під пісні Майкла Джексона. Дівчина спробувала скопіювати його місячну ходу. «Да! Молодец! Come on, dance, Lucky girl!» - кричали їй навкруги та заохочували танцювати та пити. Там вона познайомилася з ним – хлопцем з Москви. Він був такий цікавий. Танцював під музику краще за усіх. Його рухи заворожували. Граціозний, пластичний та  водночас такий сильний та мужній. Олена не могла від нього відірватися. «Хто він?» - запитала вона у німкені Тоні, яка емігрувала нещодавно з Радянського Союзу та тепер представляла Німеччину. «Це ж Алекс, або Олексій Биков. Він як і ти на першому місці у цих змаганнях. Хочеш, я вас познайомлю?» - проказала Тоня. «Ні!» - спочатку злякалася Олена. «Алексе, ти пам`ятаєш цю чорну лебідку?» - тут же запитала з кокетством в чоловіка німкеня. Олексій танцювальними рухами наблизився до дівчат. «Привіт! Я Алекс!» -  повідомив він голосно. Олена посміхнулася та ледь-ледь промовила своє ім`я.

Тепер Олена лежала у ліжку та згадувала про цього парубка Чого він так запав їй у пам'ять? Обличчя може в нього й звичайне. А от як він рухався, його пластика - не виходили у Олени з голови. «Цікаво, чи запам’ятав  він мене?» -  подумалося їй, «Мабуть мені ніколи цього не дізнатися?». Олена знов та знов прокручувала в голові минулі події, згадувала як вона себе поводила  та іноді спливали побоювання, чи бачив він її перші спроби пити коняк? Становилося моторошно. Хотілося, щоб Алекс не побачив, як вона тоді облилася тим коньяком та не змогла його с першого разу проковтнути. Нарешті  втомилася від спогадів та подумала, що краще про нього не думати та забути. Нарешті заснула.

Днем на прогулянці Олена узяла під руку Настю та гайда  з нею ходити кругами навколо будівлі. Настя вже знала, якщо Олена так робить, то бажає усамітнитися та поділитися з нею найцікавішим та наболілим. «Давай, розповідай!» – попрохала подружка, коли вони зайшли за ріг будинку. «Слухай!» - наказала Олена. Та почала свою розповідь про вечірку у готелі, про перший алкоголь та про  знайомство з Алексом.

Те, що коло спортсменів вузьке дівчатам давно було відомо. Усі зустрічаються з усіма. Але тільки своїми. А куди діватися? Спортивне життя – воно таке. І коли старші дівчата приїжджали зі змагань чи спортивних таборів, то ще півроку гуляли усілякі чутки та плітки за  фігуристів з інших республік чи країн. Чи хто з ким цілувався. Чи хто в кого закохався. І от зараз, коли Олена повернулася з Чемпіонату Світу усі хотіли знати нові та цікаві новини. Але Олена нічого такого не розповідала.

Тепер же відійшовши від усіх подалі Настя жадала дізнатися першою щось таке, що нікому знати не можна. Настя широко розкрила очі, коли дізналася, що Олена вже спробувала Шампанське, та не якесь Радянське, а справжнє  французьке – Мадам Кліко. «І як тобі сподобалося?» - запитала здивована Настя. «Дуже!» - відповіла щиро Олена. А потім додала: «Коньяк зовсім ні. А от Шампанське – це смачно!». У Насті в очах промайнули заздрісні вогники. «Не заздри!» – проказала Олена, «Ти теж всього досягнеш та колись спробуєш це Шампанське. Це ж не головне у житті!». «Якщо чесно, мене навпаки все це трохи  розчарувало. Добре відчувати себе дорослим, але коли бачиш, що великі спортсмени так п`ють, робиться противно», -  поділилася  дівчина з подругою. «А що далі?» - хитро запитала Настя. «А далі Тоня з Німеччини познайомила мене з російським фігуристом – Олексієм Биковим. Він теж зайняв перше місце серед чоловіків. І як він танцює?! Ти тільки би бачила!» -  захоплено проказала Олена. «Ми танцювали з ним у двох, як дві коняки гарцювали!» - згадала Олена та   стрибнула від подруги в бік, щоб показати якісь веселі рухи. Олена  подивилася під ноги та побачила жовте клинове листя. Вона почала збирати опале листя, та коли назбирала невеличкий букет, то почала кружляти, немов у вальсі та наспівували повільну мелодію. А потім повідомила, що отак танцювала з тим хлопцем  й не може це забути. «І як мені тепер його забути?!» - пожалілася вона наприкінці розмови. «А може не требо його забувати? Попереду Олімпіада. Ти можеш з ним там зустрітися?!» - намагалася її підтримати Настя. «Може так. а може й ні. Ще цілий рік, який мені треба тренуватися, готуватися, аж ніяк не мріяти та думати про нього» - відповіла на це Олена.

Через тиждень Олену викликала директор спортивного інтернату та почала серйозну розмову. «Олена, ти знаєш, що наш спортивний комітет затвердив тебе на Олімпійські змагання? Все, дитячі забавки скінчилися. На тебе наші надії ! Підкоригуємо програму  та відправимо тебе на Олімпійські ігри», - повідомила вона. Олена зітхала та кивала головою у відповідь. Потім вона вийшла та залишила тренерів та директора на одинці. Олена пішла  до дівчат.

«Ну що?» - спитали її дівчата. «Їду представляти Україну», - повідомила вона.