Ось й остання частина, нарештi, э. Все. Олена отримала золоту нагороду та стала олiмпыйською чемпiонкою, як вона мрiяла.
«Дивись, я вже переробила твою довільну програму, вона має бути шикарною!»
- похвалилася тренер Тамара Василівна. Олена уважно подивилася на жінку. «Подвійний Аксель, потрійний Лутц, потрійний Рітбергер,
Сальхов та Тулуп – це вже багато. Можна
увійти в десятку кращих. А ще я вирішила, що ти маєш зробити й потрійний
Фліп», - серйозно проказала вона. «Але ж я ще не стрибаю той
Фліп!» – не погодилася Олена. «За рік, маєш стрибати. Як хочеш. В програмі має
бути щось нове та цікаве!» - стояла на своєму тренер. Олена скривилася. «Не
треба мені тут кривитися та закочувати очі! Вчимо потрійний Фліп!» - наказувала
Тамара Василівна. Олена зробила погоджувальний жест. «Та ще наприкінці може
зробимо комбінацію. Яку? Я потім придумаю. Треба, щоб по оцінкам ми йшли уперед», - міркувала тренер вголос.
На тренуванні Олена розповіла про свою нову програму Насті. «Та це ж –
золота медаль!» - скрикнула та у відповідь. «Можливо. Але там є дві американки,
та француженка, яка на п’яти мені наступає. А ще не гірша за них китаянка, яка
була другою на Чемпіонаті Світу. Ось так!»-
засумнівалася Олена. «Тому потрійний
Фліп – наше усе. Його тільки китаянка стрибає», - проказала їй Настя.
«Так. Але ота Тоня Хардінг стрибає потрійний Аксель» - знов засумнівалася Олена. «Але в неї страждає
артистизм. Вона як попри гун, скаче та й
скаче. А треба щоб було чарівно?» -
тоненьким голоском підбадьорювала Настя
свою подругу. «Згодна! А щоб було чарівно, можу зробити тільки я!» - голосно
прокричала у відповідь дівчина. «Так, танцюй, наче на тебе дивиться тільки він – твій Олексій!»
- голосно проказала Настя та правила на
подругу вказівний палець. Олена засміялася та покрутилася на одному ковзані.
Вона від`їхала від подруги та спробувала зробити місячну ходу Майкла Джексона,
зупинилася та проказала: «Ще б під його музику станцювати. Це був би фурор!».
«Ніякого Джексона!» - почулося десь наверху. Дівчата підняли голову та побачили
Тамару Василівну. Яка повернулася та несла в руках якісь папки з паперами.
«З`явилася!» - пробуркотіла Олена. Тамара Василівна повернулася до дівчат та
коли спустилася до них загрозливим тоном нагадала: «Олена – це твоє щастя, що з
юніорської збірної ти потрапила у
дорослу та можеш їхати та Олімпіаду. А ти хочеш все спаплюжити якимось
Джексоном!» «Так» - тихо відповіла
дівчина та сама собі нагадала: «Звісно щастя. А так, стояла би у черзі
на тренування до Москви». «Цінуй!» – проказала їй на це Настя. Олена хмикнула
та поїхала тренуватися. А Настя, навпаки, пішла назад у інтернат.
«Фліп. В мене не виходить він!» -
голосно прокричала Олена та прокинулася. Сіла на ліжку та зрозуміла, що це був
сон. Подивилася навкруги. Чи раптом не побудила дівчат, що спали поруч. Ні. Все
добре. Всі продовжували собі спати. «Господи, вже жахіття сняться. Поки прийде час,
стану істеричкою», – подумалося Олені. Вона знов лягла, почала крутитися, щоб
краще вмоститися та в голову прийшли думки про Олексія. Вона лежала та уявляла, як вони зустрінуться
у. олімпійському селищі, про що
розмовлятимуть. Чи будуть танці після закриття олімпіади й вона знов
зможе з ним потанцювати? Такі приємні речі приспали дівчину й вона швидко
заснула.
Наступний день пройшов звичайно,
навчання та тренування. Але в вечорі її покликали на вулицю «Хто це може до
мене приїхати?» - здивувалася дівчина та поспішила одягнутися та вийти на
вулицю. На дворі на неї чекав Вадим. Він запросив сісти її поруч на перекладині
й вона так і зробила. «А ти знаєш, що тобі
повинні заплатити призов гроші?» - запитав в неї чоловік. «Навіть не
думала про це», - щиро поділилася юна спортсменка. «А як би ти хотіла їх
витратити? Тільки не кажи, що на морозиво» - запитав він та хитро посміхнувся. «На морозиво?» -
здивувалася Олена та заперечила. «В мене вже не дитячі мрії!» - подумалося їй. «Ні. Я би витратила їх гідно!»
- суворо відповіла вона співрозмовнику. «Як?» - наполягав Вадим. «Наприклад, на нову сукню, або нові
леза», - протягнула у відповідь Олена. «Молодець!» - похвалив її чоловік та
нагадав, що вона сама має про це
розповісти тренеру. «А я тоді займуся пошуками тканини, фурнітури»,
- поділився Вадим. На тому й порішили.
Олена пішла назад з настроєм вибити з тренера свої призові гроші за що й
отримала від Вадима пакет з шоколадними цукерками. Хоча цукерки просто були, як подарунок. «На ніч цукерки?!» - протягнула тоненьким голосом Настя. «Ну не їж!» -
образливо відповіла Олена та прибрала пакет від очей подруги. Настя
відвернулася. Але її рука сама потягнулася у той пакет по цукерку. «Тільки
одну», - прокоментувала вона свої дії та взяла три. Дівчата в кімнаті чемно взяли по цукерці та
подякували. Звісно, їх не відвідує олімпійський чемпіон та цукерками не
пригощає.
Зранку усі були на хореографії та
відпрацьовували грацію та пластичність. Олена не як мне могла зібратися й робила все невлад. Її думки займала розмова з тренером
про гроші. Вона ніколи про це не розмовляла. Звісно вона мала отримувати гроші,
як сирота. Але усім цим завжди займалася Тамара Василівна , а потім ставила
дівча перед фактом. Що за гроші були придбані кросівки, спортивний костюм,
теплі речи для тренування, звісно найдорожчими були ковзани та леза. Олена все
ж ще була дитиною, щоб турбуватися про такі речі. І якщо у інших мешканців спортивного інтернату були батьки,
то в неї тільки тренер, яка негласно об`явила себе такою собі матусею. «Дмитренко, що з тобою
сьогодні?» - кричав на неї хореограф та
бив указкою по плечах та по ногах. «А в неї від вчорашнього побачення, мізки
вимкнуло», - хтось пожартував з натовпу дівчат. «Ніяких побачень! Тільки спорт!
– голосно повчав хореограф.
Після вечірнього тренування на льоду
Олена наважилася та підійшла до тренера з серйозною розмовою. «Ну, що там у
тебе?» - якось байдуже почала розмову жінка. «Я хотіла нагадати про свої
призові гроші», - почала по бойовому
Олена. «А може тобі ще ключ дати та сказати де гроші лежать?!» - раптом
накинулася на неї тренерка та почала оборонятися. Олена заклякла, а потім
прийшла в себе та спитала: «Я що не маю на це права?» Та більш впевненим тоном:
«Я заробила їх!» - наполягала дівчина. «Заробила!» - перекривила її тренер. «Звісно, заробила», - проказала вже серйозним тоном жінка, а потім
викрутилася: «Але, ти що не знаєш, що за твою квартиру у Дніпрі ще треба сплачувати,
там був деякий борг. От навіщо тобі гроші?» . Олена знов зніяковіла, а потім нагадала про нову
сукню, леза та таке інше. «Все буде. Чого ти?» - поспішила її заспокоїти Тамара Василівна та наприкінці
запевнила: «Я сама дам Вадиму гроші на сукню.
Не думай про це!». Жінка повернула Олену, немов слухняну ляльку спиною до себе та легенько штовхнула у
спину вперед зі словами: «Ну, топай вже». З цієї розмови між тренером та
спортсменкою немов кішка пробігла. Олена вже не довіряла жінці. А та по всяк
час, коли в Олени щось не виходило, нагадувала та вколювала розмовою про гроші.
Тренування за тренуванням, день за днем і нарешті у Олени почав
виходити цей новий потрійний стрибок.
Олена повеселішала та почала відпрацьовувати, що б програма вийшла не тільки технічно вивіреною, а й красивою.
Наблизився час Олімпіади. Перші українські спортсмени прибули у країну, яка
приймала Олімпіаду. Але на відкриття – саме цікаве – Олену не пустила Тренер.
«В тебе немає теплих штанів. Не вистачало, щоб ти застудилася напередодні змагань!»
- аргументувала Тамара Василівна. Олена зажурилася, але погодилася.
Майже тиждень до змагань. Олена тренується, як навіжена. «Все буде добре!
Так віддаєшся. Неодмінно потрапиш у п’ятірку!» - хвалить її другий тренер. Хотілося би побачити спортсменів –
чоловіків. Але Олена кожного ранку думає про це, але кожного вечора виснажена
через тренування тому забуває. «Тобі
надійшла купа листів. Куди їх покласти?» - звертається до Олени працівниця
Олімпійського селища. Олена здивовано дивиться на пошту та махає рукою в бік.
Жінка несе листи та складає купкою на кавовому столику. Купка розпадається. Олена
підійшла до столика та навмання витягла
з середини один конверт. «Цікаво, що там? Що їй – молодій спортсменці могли
написати?». Олена відкриває конверт, дістає білий аркуш та розкриває його. З
конверту доноситься гидкий запах собачого лайна. «Фу!» - мимоволі виривається у
дівчини. Вона бачить на аркуші паперу хрест, намальований не фарбою, а тим самим лайном. Пальці самі
собою розтискаються й Олена роняє аркуш на підлогу. Але потім опановує себе,
бере аркуш та йде до Тамари Василівни. «Це що таке?!» - голосно та ображено
вона запитує в жінки. «Не переймайся! Викинь на смітник та з голови. Це
все до грошей!» - весело відповідає
та. Олена плентається назад у свій
номер. Вона сідає у крісло та готується випити какао перед сном. Мацає рукою по
столі. Голова пам’ятає, що тут лежав вчора Снікерс. Рука щось його не як не
намацає. Олена повертається в бік та бачить, що батончика там немає. «Невже все
з`їла?» - сумно каже до себе. Зранку прокидається щаслива та з новими силами.
«Піду останній раз на тренування», - повідомляє вона Тамарі Василівні. «А може
залишишся та просто відпочинеш? Наберешся сил.» - намагається відмовити її
тренер. «Ні хочу сидіти в номері цілий день!» - не погоджується Олена та йде на
каток.
Вдягає ковзани та виходить на лід. «А тут купа народу!» - каже Олена та
дивиться навкруги. Он катить така відома та колись недосяжна Катарина. Олена й
думати не могла, що колись опиниться з нею на одній ковзанці. Збоку тренується
вже знайома німкеня Тоня, яка минулого
разу познайомила її з Алексом. «Чоловіків
не спостерігається!» - сумно підводить Олена.
Вона знаходить порожній простір та
починає повторювати вою програми.
Енергі бє струмом. Олена вже мокра від тренування. «Все останній елемент
обіцяє собі та готується пригнути «Аксель». Заходить на стрибок а… Опиняється на льоду, приходить до тями від
сильного болю у куприку. «Боже, невже я його зламала?! Перед самими змаганнями!»
- приходить страшна думка. Хтось
допомагає й підвестися. Олена сідає та бачить, що ліва нога уся в крові, лід навкруги
забризканий її ж кров’ю. Обертається та бачить, що то німкеня Катаріна тягне її до бортику. «Що зі
мною?» - питає тихо дівчина. Вона дивиться навкруги та бачить, що неподалік її
така ж забита сидить Тоня. Вона переполохана та з жахом дивиться на Олену.
«Лікаря!» - чує Олена. О, хтось здогадався покликати на допомогу.
«Невже моя Олімпіада закінчилася?! Невже це кінець?!» - не плаче, ридає
Олена у медичному кабінеті. Лице все мокре від сліз. Косметика геть поплила та
розмазалася по обличчю. Олена не дивиться, як її ногу зашивають. Вона не може в
це повірити. Поруч стоїть Тамара Василівна та з докором дивиться на юну
спортсменку. «Ні. Не кажіть мені нічого!» -
нечітко промовляє Олена у відповідь на її суворий погляд. «Краще зняти
свою кандидатуру», - радять їй. Олена повертається до номера дуже засмученою.
«Нічого. Приїдемо наступного разу!» - вмовляє Олену Вадим. Він обнімає її за
плечі та намагається розрадити її горю. «Я не хочу наступного разу. Я виступлю завтра. Домовся з
лікарем. Нехай мені зроблять міцну анестезію», - тихо каже Олена чоловіку. «А
не боїшся стати інвалідом?» - заперечує він. «Боюся. Але кататися буду!» -
суворо та твердо каже у відповідь. «Домовлюся», - тихо відповідає Вадим.
Тиша у величезному залі. Роблять підрахунки. «Невже якась українка
перемогла мене!» - вередує білявка американка. Оцінки перелічують вдруге. Олена сидить тихо
яка миша біля тренерів та не дихає. Роблять об`яву. Олена Дмитренко виходить на
перше місце» - чує вона у гучномовці. Олена робить великі очі та хапається за
щоки. «Так не буває. Так не буває!» - шепоче своєму тренері. «Давай. На лід,
переможниця!» - каже їй здивована Тамара Василівна. Олена обтирає обличчя
хусткою. Жінка протягує їй туш для вій: «Підфарбуйся! Бо ти все виплакала».
Олена виходить на лід, де готують трибуну для переможців. Ніхто цього не очікував.
До української команди підходять люди та прохають поставити гімн Олімпійських
ігр. Українського гімну не знаходять. «Ні! - командує Олена, - тільки наш
гімн». Час спливає, спортсмени нервують. Гімну немає. Розпочати захід
нагородження спортсменів не можливо. Американка стоїть та глузує: «Що вона так
довго збирається, сукню загубила, помади немає?!». Поруч хіхікає спортсменка з
Китаю. Нарешті хтось несе касету з потрібною музикою. Починають церемонію
нагородження. Олена стає на п'єдестал. Вона посміхається та махає руками
навкруги. Намагається дивитися у камеру. А думками вона лине у своє минуле. Там
вона бачить матусю, таку молоду. Таку щасливу. «Це все для тебе, мамо! Це все
для тебе!» - шепоче дівчина, а потім згадує, що так не можна робити. Нарешті
грає гімн молодої та невідомої країни. А Олена стоїть та тішиться, хоча так
болить куприк.
Коли прийшла в номер, то почула
стукіт у двері. Відкрила, а на порозі вже репортери. «Скажіть, ви щасливі?» -
запитує якась дівчина англійською. В очі впадає яскраве світло від
фотоапаратів. Олена мружиться та каже: «Як би зараз в мене ще був батончик
Снікерс, то я була би щаслива. Бо мені
зараз так хочеться солодкого! А нічого немає». Сказала та подумала,
навіщо я це бовкнула.
На ранок знов почула якесь шарудіння під дверима. Вилізла з ліжка та пошкутильгала
відчиняти. Відкрила та здивувалася. Під дверима стояла велика коробка тих самих
батончиків,а на коробці лежала листівка: «Be
happy, lucky girl!», а перекладається: «Бажаємо щастя, щаслива дівчина!».
Комментариев нет:
Отправить комментарий