Крижане життя. Частина 8

Ось підійшла ще одна частина цієї історії.


Час пливе швидко, тільки у юності здається, що кінця та краю нема тій школі, тим заняттям. А потім розумієш, що це не так та не встигнеш схаменутися, а час пройшов, часу немає.

За щоденними тренуваннями  та навчанням  не помітили , як і країни такої – СРСР не стало, і тих  радянських установ. Стали думати, хто б міг представляти нову молоду країну Україну на міжнародній спортивній арені.  А поки думали, Олена почала набагато краще кататися та навіть  подумувати про Олімпійські ігри. Але ігри в її житті настали скоріше, ніж вона мріяла.

На цьому ранковому тренуванні  стояла якась дивна метушня. Хлопці та дівчата не скільки тренувалися, скільки знаходилися в якомусь дивному стані очікування. «Та, що сьогодні за день? Що таке?» - питалася Олена у самої себе. Вона каталася. Але якась метушня навкруги не давала їй спокою. Одного разу вона налетіла на маленького Сергійка, який  узявся на її шляху невідомо звідки. Потім стрибаючи аксель не втрималася та впала через те,  що боковим зором побачила його. На лід вийшов стрункий та впевнений – переможець  олімпійських ігр - Вадим  Іванченко. Він був наче богом для цих дітей. Вони разом усі зупинилися та дивилися, наче щось неземне прийшло до їхнього інтернату. Він під`їхав до Олени та протягнув їй руку допомоги. Вона встала та почула від нього: «А мені казали про тебе, що зараз ти найкраща» . «Хто казав?» - тихо запитала дівчина. «Керівництво, та тренер Тамара Василівна. Що пророчать тобі перші місця на Світових змаганнях. А ти виявляється на льоду лежиш» - з насмішкою проказав Вадим. «Нічого подібного!» - образилася Олена. Вона відштовхнулася правою ногою та  так несамовито поїхала та зробила подвійний стрибок. «Оце вже клас!» - похвалив її чоловік. Олена знов під`їхала до Вадима та запитала: «А як це бути олімпійським чемпіоном?». Всі хто був на льоду зупинилися, перестали дихати та повернулися в їхній бік. «Це дуже приємно!» - тепло відповів чоловік та посміхнувся, а потім додав: «Та дуже відповідально!».

День пройшов, наче у тумані. Олена дізналася, що поїде на Світові Змагання серед юніорів. Вадим Іванченко погодився допомагати їй та пообіцяв спонсорувати її поїдку,  сукню та все, що необхідно спортсменці для цього. Він радився з  тренеркою та вмовив дати Олені Дмитренко шанс.

Олена тренувалася як навіжена. «Більше не прощу собі поразки. Приїду зі змагань з перемогою!» - обіцяла вона сама собі перед дзеркалом. Вадим іноді приїжджав та дивився на її тренування. «Все добре! Але не вистачає життя. Ти наче штучна лялька. Катаєшся, та не уявляєш про що твій танок. Про що музика» - наставляв  спортсменку чоловік. «Уявляю. Це  танок лебедя!» -  не погоджувалася  дівчина. «Танок Лебедя! – хизувався Вадим, Ти хоч тих лебедів бачила?» - питав він її. Олена кривила губами. «Які ще лебеді? Я живу фігурним катанням. Ці стіни – моє життя! – кричало все її їство.  Одного разу Вадим вмовив керівництво інтернату та запросив дівчину та балет, у театр. Олена  почувалася у театрі, як  не в своїй тарілці.  Запах.  Світло. Люди навкруги, шум від  музикантів. Які настроювали інструменти- все було новим.  Коли почалася вистава Олена очей не могла відірвати від сцени. Вона навіть пригадала той момент. Коли мати водила її у балетну школу. Балерини були такі тендітні, такі гнучкі та красиві. «А моя мама мріяла, що я буду балериною» - повідомила вона  чоловіка. «Ось. Бери з них приклад. Виступи на змаганнях, так, щоб твоїй мамі не було соромно!» -  промовив Вадим. «Я – сирота!» – нагадала дівчина. «Я знаю», - відповів  наставник. «Я мав  на увазі геть інше», - проказав він. Коли йшли назад, то гуляли парком. !»Як би в мене була така сукня, як у балерин. Краще чорна. Хочу бути чорним лебедем!» - мрійливо поділилася Олена. «Тоді б я виступила!» - проказала ще вона. «Хочеш. Буде!» - відповів  Вадим. Іншого разу він привів Олену на ставок, де плавали справжні лебеді. «Дивись за ними пильно. Як вони плавають, як ходять!» -  навчав він дівчину. Олена кидала хліб птахам, а вони виходили на берег та ловили його. «Які вони кумедні! Як смішно крутять своїми шиями!» -  казала дівчина. Олена  приглядалася до птахів та спробувала навіть наслідувати їхні дії. Ось лебідь почухався, піднявши крила. Олена повторила за ним. Вадим дивився на неї з боку та радів.  «Завмри!» - скомандував він дівчинці.  Олена обернулася та глянула на Вадима. «Запам`ятай це!» – раптом якось дивно промовив чоловік. «Що?» - запитала та засміялася дівчина. «Давай вставимо цей момент у  номер», - запропонував наставник. «На початку  танцю ти вийдеш та повториш, тільки що зроблений момент. Наче ти – птах», - попрохав чоловік.  Очі в Олени округлилися. Вона  уявила себе на льоду. Як виходить та робить такий пташиний жест. «Гаразд!» – погодилась вона. Йшли назад. Олена тримала за руку Вадима та буцала ногою листя. Згадала, як колись ходила так з бабусею. Тільки поруч був тепер чоловік. Олена мрійливо дивилася на Вадима.

Вночі їй не спалося. «Невже я закохалася?» - міркувала Олена. «Олена, ти спиш?» - раптом почула поруч. «Ні», - тихо відповіла. «А ти з ним цілувалася?» - запитала Настя. «Ні!» - відповіла Олена. «Цілувалася? Милувалася? Дівчата спите! Він одружений!» - нагадали їм десь поруч. «Одружений!» - повторювала Олена  в голові поки не заснула.

Ранок почався як завжди. Вимірювання  ваги. Сніданок. Ранкова пробіжка. Олена біжить та на ходу вислуховує Настю. Яка вночі напридумувала собі геть усіляких дурниць та тепер розповідає їх подрузі. У відповідь Олена тальки й каже: «Настя все  це – дурниці. Він одружений. А ще він пообіцяв дістати для мене сукню як у балерини».

Вадим справді носився по місту та шукав, де дістати тканину та пір`я на сукню. Шов 92 рік: в магазинах були порожні прилавки. Навіть по знайомству було важко щось дістати.

А Олена розучувала нову програму для  Світу під музику Чайковського. Вона вчилась стрибати трійні стрибки, нові комбінації потрійних та подвійних стрибків, ускладнювала свою програму цікавими обертаннями.

І ось, цей день настав. Олена одягнена у чорну сукню, яка прикрашена пухом, наче балетна пачка. На голові в неї така  сама пов`язка. Вона не дівчина, не фігуристка. Вона – птах, гарний  чорний лебідь, принцеса Оділлія з німецької легенди про прекрасну принцесу Одетту, яку злий чаклун  перетворив у білу лебідку.

Олена - Одиллія виходить на лід. Спочатку розминає ноги, робить пробний стрибок та виїжджає на середину. Чує, як її об`являють по гучномовцю.  Грає музика і от Одиллія на носочках ковзанів робить свої па, красиво махає руками, наче птах крилами. Олена згадує того лебедя на ставку та красиво  наслідує його. Глядачі на трибунах завмирають. Такого ще не було. Олена  прискорюється та набирає швидкість, робіть ластівку, а потім стрибає каскад. Щось знов іде не так. Недооберт. Олена  засмучується: «Ну що таке?». Згадує свої перші великі змагання та починає хвилюватися. Робить обертання та помічає, що в неї розв’язаний ковзан. Олена знаходить в собі сили, зупиняється та під’їжджає до суддів. Музика зупиняється. Що трапилося? Мільйони очей зараз дивляться на неї. Олена закидає ногу та демонструє порвані шнурки. І що? Судді спілкуються, сперечаються, але надають їй другий шанс. Олена змінює шнурки та добре зав`язує свій ковзан. Знов Олена стоїть посеред котка. Знов  грає музика. Олена починає знов свій танок. «Лакі гьорл», - чує вона від людей. «Лакі гьорл», - називає її по радіо ведучий. Олена починає по новій програму і все їй вдається. Вона дивиться на свою гарну сукню та каже сама собі: «За ради мами, яка так мріяла побачити мене балериною! За ради Вадима, який вибігав у пошуках цієї сукні! За ради золота!». Раз і стрибає потрійний Фліп – замовлений у програмі. Легко та не вимушено. Два – робить комбінацію з потрійним Лутцом та подвіним Тулупом. Та все в неї виходить, усі стрибки, як требо! «Ух!» - немов вітер у вухах від щастя та швидкості. Музика прискорюється й Олена - Одиллія сама не своя, вона танцює, як останній раз в своєму житті.  Адреналін  в крові дарує їй сил та впевненості. Голоси радості та здивування з трибун дарують натхнення. Олена відчуває себе легкою та тендітною хмаринкою. Її рухи зачаровують. «Я – балерина. Я – танцівниця. Я – чорна лебідка», каже їй мозок. Закінчує програму та посміхається людям на трибунах. І люди радіють та посміхаються їй у відповідь. Олена посилає їм повітряні цілунки, махає рукою та повертається до тренера. «Ну, рідна моя, ти молодець! Дивимось оцінки», - каже їй тренер. Олена обіймає жінку та притуляється головою до плеча. «Слухай мене завжди. Я тобі, як мати!» - шепоче їй на вухо Тамара Василівна. Олена плаче від щастя. Судді не вірять відеозапису, рахують бали один раз, рахують другий. Ну що сказати? Дівча – ти на першому місці. «Молодець! Приїхала. Побачила. Перемогла!» - радіє за неї Вадим Іванченко та дарує їй великий букет троянд.

На Батьківщину Олена повернулася чемпіонкою та з наміром тепер йти далі. «Далі тільки  Олімпійські ігри», - казала вона сама собі. «Але тепер не яких вагань. Ти можеш! Ти – чемпіонка!» - наказували їй Тамара Василівна та другий тренер  Леонід  Сергійович.