Продовжую писати про майбутню олимпійську чемпіонку. Сьогодні я написала третю частину А тепер знов буду чекати на свою музу.
Коли Оленка подорослішала та перетворилася на всіма знану Олену Дмитренко,
то в своїх інтерв’ю багато разів казала, що зовсім не пам’ятає того часу, коли були
її перші змагання. Втрата батька немов стерла всі ці спогади й добрі й погані.
Першим ярким спогадом став її час, коли Оленка стала першокласницею. Її
малу попрохали читати вірша перед купою школярів. На що вона з радістю погодилася
та старанно читала того вірша першого вересня. «У вас росте артистка!» -
проказала її перша вчителька та не помилилася. Оленка мала-мала але показала
усім, що вона за артистка. Вчитися їй не сподобалося. «Мені не цікаво!» -
казала вона бабусі серйозним тоном. «Ах, не цікаво!» - сердилася бабуся, - «Тоді
все – кінець твоєму катанню. Ми забираємо тебе з секції. Не будеш навчатися, не
будеш кататися!». Оленка дивилася на бабусю сердитим обличчям та погоджувалася. Перша вчителька
часто сварила Оленку за неуважність. На батьківських зборах вона тоді казала
Оленчиній мамі: «Ну де вітає ваша Оленка? Вона немов не з нами, не на уроці!
Запитаєш її, а вона стоїть та приходить до тями. Чи з неба спускається?». «Оленка,
ну чому ти постійно вітаєш у хмарах? В мене від тебе голова болить. Стидовисько
таке. Мені соромно вислуховувати про тебе від Марії Семенівни!». «Не
вислуховуй. Взагалі, не требо туди ходити», - порадила мамі Оленка. «Приїхали!» - відповіла їй мати.
І так, Оленка дійсно вітала в хмарах. Замість того, щоб навчатися, вона
обмірковували свої програми на льоду. Як вона може кататися ще гарніше? Як буде
стрибати подвійний аксель? Та яке обрати вбрання для нового виступу. Ось чим
була наповнена голова маленької дівчинки, зовсім не дитячими питаннями. А щоб
мати не сварилася та не бігала на всі ці збори, вона старанна підмальовувала у
щоденнику добрі оцінки та підробляла підпис своєї вчительки. Іноді вона
видумувала якісь не існуючи збори та приходила у школу у спортивній формі та
дивлячись у очі вчительки, казала: «Вибачте, але нас не попередили, що треба
їхати. Відпустіть мене, будь ласочка!». Звісно, вчителька згоджувалася. А коли вже
у третьому класі про все стало відомо, то мати аж розплакалася від витівок
своєї «артистки» Олени. А потім перший раз потрапила у лікарню з внутрішньочерепним
тиском.
Тільки на тренуваннях вона відчувала себе живою та щасливою та тренувалася,
тренувалася, тренувалася. Два тренування на день та їй все здавалося цього
замало.
«Ваша дівчинка – прихований діамант!» - казала її нова тренер Ірина Леонідівна.
«З Іриною Леонідівною, я досягну успіху!» - думалося дівчинці. Вона вже узнала,
що саме Ірина Леонідівна роздивилася в неї ці артистичні здібності та , що це
вона наполягла перевести Олену з групи Здоров`я . Тому їй хотілося віддячити
тренеру та довести, що та н помилялася в ній.
І от на чергових змаганнях Олена несподівано стала свідком одної розмови.
Олена йшла коридором спортивного комплексу та почула знайомий голос. Вона
зупинилася та затаїлася біля стіни. За рогом вона побачила Ірину Леонідівну з
якимось чоловіком. Вони стояли біля вікна та розмовляли. Чоловік вмовляв її
їхати до Канади. Зрозумій Ірочко, там в тебе буде свій дім, набагато більша
зарплатня та тренувати ти будеш не в подібних умовах.» - казав чоловік. «Нормальні
тут умови», - мляво відповідала жінка. «Вибач. Але ми всі вже знаємо, що там умови набагато
кращі. Тренажери, лід, медицина – вже у двадцять першому сторіччі. А Радянський
Союз застряг у минулому!» - наполягав незнайомець. «Ну як я поїду? В мене спортсменки. А Олену Дмитренко ти бачив? Вона
ж як крижинка – легка та тендітна. Як я можу все покинути? Ні!» - відповідала
тренер. Оленка полегшено видихнула повітря. «Ти подумай, Іро, я післязавтра
їду. Я буду чекати твоєї відповіді. Скажеш так, і я все підготую для твого
приїзду. Тільки погоджуйся!» - проказав чоловік та пішов. Він повернув за ріг
та ледь не зіштовхнувся з Оленою. А Ірина Леонідівна залишилася стояти біля
вікна. Олена тихесенько як мишка пройшла позади неї. Жінка не обернулася.
І от почалися змагання. Відкатала
програму подруга Олени - Катя. Олена
приготувалася, вона зняла чохли та поставила їх рівнесенько, щоб не впали. Це
був один з її пунктиків. «Тепер вийти на лід з лівої ноги!» - приказала вона
сама собі. Вийшла, але з правої. «Дідько!» - подумки вилаяла сама себе.
Диктор зробив об`яву: «Олена Дмитренко. Дніпропетровськ». Олена зайняла
початкову позицію. Заграла музика. Олена пустилася в свій танок. От вона робить
підсікання, ковзає на одній нозі та робить Ластівку, а потім захоплює свою ногу
та обертається. Олена виїжджає з обертання та розуміє, що був не до оберт.
Олена починає нервувати. В голові вона сама собі каже: «Працюй, працюй. Не дай
Ірині Леонідівні засумніватися в тобі!». За обертаннями Олена робить випад, розгортається вперед, переходе на ліву ногу, присідає та
робить свій перший стрибок. Відштовхується робить декілька обертань та
приземляється на праву ногу. «Добре!» - каже сама собі та раптом не утримує
рівновагу та падає на попу. «Ну що зі мною таке?» - знов лає себе. Встає та їде
далі. Відкатав програму, Олена їде до бортика. Заходить. Сідає, одягає чохли.
Ірина Леонідівна запитально дивиться на свою спортсменку. «Чи невже я даремно її
сьогодні хвалила?» - думає жінка. Оленка, ну що з тобою сьогодні?» - тихо питає
вона дівчину. «Сама не знаю», - відповыдає Олена та ледь не плаче. Вона повертається
до тренера, кладе голову їй на плече та крізь сльози вже каже: «Я не хотіла. Правда!
Я не хотіла вас підвести!». Заплакала та геть забула про ті оцінки.
Комментариев нет:
Отправить комментарий