Крижане життя. Частина 1

Ни йде в мене перша історія. Такий собі творчий затик. А поки я сиджу та думаю, в мою голову прийшла геть інша історія про дівчинку, яка мріяла бути фігуристкою. Вона і мріяла і йшла до своєї мріїї, не дивлячись на перешкоди, що приносило їй її життя.

Як це весело бути в центрі уваги. Оленка стояла посеред кімнати та дивилася то на маму, то на бабусю. Жінки стояли поруч та голосно сперечалися. «Ні, мамо, Оленці бути балериною. Я так хочу! Я завжди мріяла бути балериною!» – казала Оленчина мама. «Якою ще балериною? В місті відкрилася нова школа катання на ковзанах. Оленка буде фігуристкою!»- відповідала їй Оленчина бабуся. «Оленка, а ти ким хочеш бути балериною чи фігуристкою? - нарешті запитала її мати. «Балериною!» - жваво відповіла Оленка.

Тут у кімнату зайшов батько. І жінки накинулися на нього. «Петре, скажи, що Оленочці нашій подобається балет», - наказувала йому дружина. «Балет», - весело повторив батько та кумедно заплигав по кімнаті, а потім хитнувся у бік та впав на підлогу. Оленка зареготала. А бабуся захитала головою і тихо промовила: «Отакої, вже напився десь, собака». «Мамо, не при дівчинці!» - промовила молода жінка та сплеснула руками. Вона підійшла до чоловіка та почала його підіймати зі словами: «Ану, ходімо на софу. Ляжеш, полежиш і все буде добре». Оленка почала кумедно скакати, як це тільки-но робив батько. Але її зупинила бабуся. Вона взяла онучку за руку та повела у кухню. В кухні бабуся налила онучці тарілку гречаного супу та наказала вечеряти. Оленка слухняно сіла за стіл. Їй було чотири, але вона вже  все розуміла.

 Наступного  дня її мамо спеціально взяла вихідний і вони разом пішли до балетної школи. Поки шли коридорами Оленка бачила як на заняття біжать. такі ж малі дівчата як і вона, у білих колготках та білих спідничках. Як поважно ідуть коридором вже дорослі дівчата у балетних пачках та пуантах. «дивись, які вони красиві!» - казала їй мати. Але не так сталося, як гадалося. Поважна худорлява пані подивившись на Оленку сказала: «Ви хочете зробити з неї балерину? Ви смієтеся з нас?! Вона заважка та неповоротка для цього. Не гайте час, краще  відправте її у групу здоров`я, на дитячу зарядку». Додому верталися мовчки. А вдома бабуся посадила Оленку на стілець та промовила: «Я ж казала, що ти будеш фігуристкою. Треба слухати свою бабусю!».

І ось  Оленка у ковзанах стоїть на  виду у купи жінок. Повз неї проносяться дівчата та хлопці, стрибають та крутяться наче дзиґа. «І я так хочу», - шепоче Оленка бабусі. «Як тебе звати?» - запитує одна з жінок. «Оленка» - несміливо відповідає дівчинка. «Як?» – перепитує друга. «Це моя онучка Олена  Дмитренко», - приходить на виручку бабуся. «Добре Олено, покажи зараз нам , що ти можеш» - наказує їй тренер. Оленка відштовхується ногою та їде. Але не втримується та падає  вперед на коліна. Кривиться, але встає. «Ну добре. Повторюй за мною», - каже друга жінка. Вона починає робити ногами фігури. А Оленка старанно повторює. Жінка повертається до колеги й вони шушукаються. Оленка дивиться то на жінок. То на бабусю. Одна з жінок відводить бабусю у бік та тихо каже: «Ви ж самі бачити, що вона не готова до цього. Навіщо ви її сюди привели. Так до нас приводять й молодших дівчаток. Але ж вони краще повторюють фігури, ніж ваша Оленка. Вона боїться падати, неповоротка Що з неї буде? Ні, я не раджу вам фігурне катання». Бабуся слухає та питає: «А якщо через рік?» «Ні», - уперто каже тренер. «Та ви знаєте, хто я така?» - раптом сердито вимовляє бабуся. «Ого! – думає собі Оленка, дивлячись на свою бабусю. Я  - заслужений вчитель УРСР», - сама відповідає на своє запитання літня жінка. «Я піду до вашого  керівництва» - ледве не кричіть бабуся. Жінка мовчить та іде геть. «Іди за мною, Оленко!» - командує вона онучці. Оленка  йде за бабусею на ковзанах та хитається.

Повертаючись додому Оленці купили бублика за п’ять копійок обсипаного маком. Оленка кусала бублик та повторювала за бабусею слова англійською мовою. «Оленка, повторюй за мною» - наказувала вона дівчинці, «Є кєт – це кіт». «Е кєт», - повторювала дівчинка. «А дог – собака», – продовжувала бабуся. «Е дог», - вимовляла Оленка, а потім запитала: «Бабунь, якщо я тепер буду фігуристкою, то навіщо мені ця англійська? Мені тепер про ковзани требо думати». «Слушне питання», - сказала бабуся та додала: «А от поїдеш ти за кордон, будеш представляти нашу велику державу на  міжнародній арені і що? Не зможеш сказати ані слова. Всі будуть думати, що у Радянському Союзі живуть  неписьменні фігуристки. А якщо ще дізнаються, що твоя бабуся вчителька англійської мови, то це буде ганьба. Як ти гадаєш?». «А звідки вони це дізнаються?»  - запитала Оленка. «О, моя люба. Це ж за кордоном. Там такі журналісти. Вони неодмінно дізнаються. І що твоя бабуся - вчителька, і що вона - заслужений вчитель України. Жах. Буде просто скандал»,- наказує бабуся. «Гаразд. Буду вчити твою англійську», - погоджується Оленка. «Отже, моя люба, як англійською буде «Вітаю»?» – запитала бабуся. «Хау ду ю ду», - протягнула, видихаючи повітря, дівчинка. «Молодець!» - похвалила свою онучку жінка. Поки їхали, розмовляли бублика з`їли.

«Ну що?» - вдома запитала мати. «Нас прийняли у групу Здоров`я», - повідомила бабуся дочку. «Ну і це добре», - була відповідь.